Кутвіріт (чукотська казка)

***

Кутвіріт (чукотська казка)

Припливли з Чапліно в Альхатвам кілька байдар ескімосів полювати на морського звіра. Потім вони попливли назад, тільки одна родина лишилася в чукчів, які дали ескімосам одяг та їжу.

Якось узимку дітлахи гралися на вулиці в оленя. Ескімоський хлопчик був оленем – він тримав на голові оленячі роги і швидко бігав по снігу, а всі інші по черзі кидали на роги аркан. Коли аркан кинув маленький братик Кутвіріта, кільце боляче вдарило ескімоського хлопчика, він розплакався і сказав:

– Постривай, ось восени приїде мій дядько з Чапліно – він зіб’є пиху з твого брата Кутвіріта!

У цей час Кутвіріт проходив мимо і все почув. Наступного дня воїн одвів ескімоського хлопчика вбік і спитав:

– Ну, то який дядько сюди приїде?

– Ніякий.

– Цими днями я об’їжджав двох гарненьких оленяток у маленьких нартах. Сподобались тобі?

– Дуже.

– Вони будуть твої, якщо ти скажеш, хто і чого сюди приїде.

– А ти не обманеш?

– Кутвіріт ще нікого не обманював.

– У кінці літа приїде дядько-богатир, він боротиметься з тобою, і ти більше не будеш дужим. Дядько не любить сильних, він не хоче, щоб іще хтось був сильним.

Кутвіріт подарував хлопчикові оленів та білий одяг. Кутвіріт був молодий, соромливий і не хотів, аби в селищі знали, що він готується до зустрічі з богатирем. Потай від усіх юнак носив каменюки на високі сопки та зносив їх назад і що день, то ставав дедалі дужчим.

Про те, що ескімоський богатир приїде помірятися силою з Кутвірітом, невдовзі дізнався і його батько. Він і його брат, Кутвірітів дядько, задумалися, що його робити. Дядько радив не давати хлопцеві спати – хай день і ніч працює. Батько ж казав, що краще буде, як він носитиме на сопки тягарі. А щоб хлопець не лінувався, треба стежити за ним на сопці і внизу.

Коли весною олені пішли в тундру, Кутвіріт подався з чередою. Олені відійшли од яранги на два дні ходу. Кутвірітові треба було навідатись додому – однести м’ясо. Дядько вирішив послати з ним одного молодого пастуха. Він заколов оленя, розрубав навпіл. Узяли хлопці по півтуші на плечі й пішли. Як тільки табун зник з очей, Кутвіріт сказав товаришеві:

– Послухай, друже, давай мені і свою половину ще й сам сідай на плечі, тільки ж дивись, нікому нічичирк про це!

Хлопець сів йому на плечі, і Кутвіріт вихором помчав тундрою. Пастух спершу дрімав, а потім заснув.

Коли вже стало видно стійбище, Кутвіріт розбудив товариша, і вони прийшли додому ще до заходу сонця. Батько спитав, де зараз череда, і не вірив, що син пробіг таку відстань за один день. Пішов Кутвіріт назад, і тільки-но зникло з очей стійбище, він посадив товариша на плечі і помчав тундрою. І цього разу пастух спав у нього на плечах. Тільки неподалік від череди Кутвіріт розбудив товариша, і вони прийшли у табун разом. Дядько не повірив, що вони вже побували дома. Але де ж тоді олень? Та й взуття на Кутвірітові інше!..

Невдовзі приїхав на байдарі ескімоський богатир, привіз моржеві й лахтачі шкури та багато всякого реміння. Богатир не зайшов у жодну ярангу, а поставив власну.

Незабаром прибув і табун. Кутвіріт питає батька:

– Здається, він до мене прийшов?

– Авжеж до тебе! Бачив я його, краще не зв’язуйся.

– Калюкім мінкрі! Зараз уже нічого не вдієш,– відказав син.

Дивиться ескімоський богатир – де ж силач Кутвіріт.

Показали йому, а він і каже:

– Пхе! Я, здається, даремно їхав.

Тоді підійшов до нього Кутвіріт, спитав:

– Ти мене шукав?

– Так, я прибув і до тебе й на свято.

Надів ескімоський богатир торбаз і штани з нерп’ячої шкури, а Кутвіріт – камусні штани і торбаз. Вийшли вони у велике коло і ну боротися. Не витримав ескімос – упав. Тоді він сів і покликав Кутвіріта.

– Іди сядь зі мною. Я не можу до тебе підійти – зламалася нога. Ти дужчий за мене! Я десять днів гойдав на руках кістку нижньої щелепи кита, щоб набратися сили, але ти молодший і дужчий. Залишаю тобі в подарунок моржеві, лахтачі шкури й реміння.

– А я тобі подарую повну байдару м’яса й оленячих шкур, ще й сам гребтиму на байдарі до Анадиру,– сказав Кутвіріт.

Минуло багато-багато років. Одного разу нащадки Кутвіріта зібралися біля Пікульнейського озера, поблизу Майно-Пильгіно. Якось Кутвіріт приніс сюди із далеких сопок великий камінь, поклав на дорозі й сказав:

– Хай люди пам’ятають, що колись жив на світі Кутвіріт.

Та ось у тундрі знову народився богатир Аль-аль, і люди казали: він дужий, як Кутвіріт. Богатир їздив по всій тундрі – боровся в Олюторці, боровся в Анадирі, мірявся силою з богатирями в Пол-пол, і всі казали: «Аль-аль дужий, як Кутвіріт!»

Але богатиреві Аль-аль не подобалося, що його порівнюють з Кутвірітом. Він скликав мешканців тундри й нащадків Кутвіріта. Хотів при них скинути камінь в озеро і разом з ним утопити ім’я Кутвіріта. Та тільки зміг підняти той камінь до колін. На більше в нього не стало сили, і камінь ліг на своє місце. Відтоді Аль-аль не називався богатирем, і його ніхто вже не порівнював з Кутвірітом.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)