Вийшов заєць з нори і подавсь добувать собі корму. Пробіг з гони місця, дивиться – біжить до нього вовк. Остановивсь, озирнувсь кругом – нема нікого. Заєць тоді почав щипать травку. Не довелося біднязі десять раз щипнуть трави, дивиться – підкра-дається до нього лисиця. Заєць знов пустивсь тікати без оглядки. Біг-біг, поки скрився з очей од лисиці. Зупинився, сів в бур’яні, прищулив вуха і лежить, важко дише. Не вспів іще гаразд опомниться, чує – в бур’яні щось зашелестіло. Заєць знов кинувсь тікати. Вибіг на чисту поляну, озирнувсь кругом – нема нікого. Він тоді з жалю і досади почав плакать і причитувать: «Навіщо я такий нещасний вродився? Всі мене зобиджають, всіх я боюсь, од всіх тікаю, не маю покою і на одну хвилину. Хоч би одна яка-небудь звірина боялась мене, і то б не так було досадно. Піду я до річки та утоплюсь; як так жить, так краще душу свою загубить».
Побіг заєць до річки топиться; добіг до берега, а там сиділа жаба, злякалась зайця, бульк у воду. Заєць зупинився: «Е, стій! Є на світі такі, котрі мене бояться, і то живуть, а чого ж мені не жити?»
Вернувсь заєць додому.