Одна мурашка лазила у дворі, шукала чим би поживитися. Посеред двору стояла полив’яна миска з водою. В тій мисці стирчала соломинка; один кінець її доторкався до води, а другий стирчав з миски.
Мурашка спустилась по тій соломинці до води і почала смоктати з неї потрібну для неї гущу. Де не взявся вітер, подув і повалив ту соломину в миску. Мурашка впала в воду і почала тонути, а далі вчепилась за соломинку і трималася за неї. Змокла вся як хлющ і замерзла добре.
Якби протяглось ще хвилини зо три, мурашка б загинула. Де не взявся на її щастя голуб, підійшов до миски воду пити.
Мурашка почала його просити: «Будь ласкавий, спаси мене від смерті я тобі колись в пригоді стану».
Голуб засміявся і подумав: «Чим вона може мені віддячити, така нікчемна комашка?»
Голуб нехотячи нагнувся до миски, схопив носиком соломинку і кинув її на землю. Мурашка обсохла, загрілась на сонці і подалась до своєї домівки.
Через тиждень, чи через два довелось голубові полетіти до одного господаря на тік пошукати там зерна.
Голуб ходив по току, задравши вгору голову, і не помічав, що перед ним лежать петлі пастки. Якраз на ту пору бігла по току мурашка, побачила, що голуб підходить до пастки, мерщій підбігла до нього і вкусила його за ногу.
Голуб нахилив голову вниз – подивитися, хто його вкусив, і побачив, що у нього перед носом лежать петельки пастки.
Він тоді мерщій знявся в небо і полетів додому. Тут він і згадав, як колись спас мурашку від смерті і як мурашка обіцяла стати йому в пригоді. З того часу голуб з великою охотою допомагав всім у біді.