FacebookInstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Візирів шагі (вірменська казка)

Казки про:
971

Візирів шагі (вірменська казка)Жив собі цар. Якось покликав він до себе свого візира та й каже:

– Візире, слугував ти мені щиро й вірно сорок літ. Хочу я нагородити тебе за твою правдиву службу. Скажи, чого жадаєш, і я вдовольню твоє бажання!

– Славний царю,– уклонився візир,– бажаю тобі довгого життя, а твоїй руці – сили. Понад те не треба мені нічого.

А цар аж благає, скажи та скажи своє бажання.

Подумав візир, подумав, а тоді й каже:

– Гаразд, царю, воля твоя. Хоч і безмежна твоя щедрота, але попрошу я в тебе дрібницю – даруй мені дозвіл правити один шагі по всій твоїй країні з кожної дівчини, кожного лисого й кожного віслюка.

Зареготав на таке цар і наказав дарувати візирові таке право й ствердив царською грамотою. Взяв грамоту візир і того ж дня вирушив із столиці, правлячи шагі із кожної дівчини, кожного лисого, кожного віслюка. Так об’їхав усю країну й дістався села Налбанд. А край села перед млином один селянин саме складав на віслюка мішки щойно змолотого борошна.

– Гей ти,– гукає йому візир,– ану плати мені один шагі!

– Який такий шагі? – здивувався селянин.

– Податок за віслюка.

– Податок за віслюка я сповна заплатив царським збирачам.

– Це новий податок, такий наказ царя!

– Пристав, мов сльота, зі своїм новим податком,– буркнув селянин і стьобнув віслюка.

Узяло візира за живе, що якийсь там торботряс та його не слухається, за ніщо має царський наказ. Підскочив він до селянина та й ну бити бідолаху. І так, лупцюючи, потягнув його до сільського судді-диванбаші.

Прочитав диванбаші царську грамоту та й каже селянинові:

Візирів шагі (вірменська казка)– Правду мовить візир, плати йому шагі!

– І нащо ото збиткуватися,– ніяк не втямить селянин,– відпустіть мене додому, бо осленя з голоду здохне.

– То в тебе вдома ще й осленя є? – тут же підхопив візир.– Тоді сплати мені два шагі: за віслючку й осленя!

– Та ви що, на сміхи мене берете! – вже не на жарт зайшовся селянин.– Три доньки ще з вечора виглядають, щоб я їм борошна привіз хліб спекти, а ви тут...

– Три доньки? – перебив його візир.– То, крім того, доплати ще три шагі!

Тут у бідолахи-селянина й ноги підкосилися. Бачить – нема йому спасу, та й думає: «А що, коли вклонюся візирові низенько, може, зглянеться, відпустить на тому».

Зняв селянин шапку, низенько вклонився та й просить:

– Прости мене, безмізкого, зглянься, відпусти!

А візир, як уздрів гиряву голову селянина, так і закричав од радощів:

– То ти ще й лисий до того! Коли так, то, крім тих п’яти, ще один шагі плати!

* Шагі – перська дрібна монета.