Умовилися Лисиця, Бобер і Кабан піти разом у дальній похід: по лісах, по горах побродити, на нові місця подивитися.
Зібралися вони й пішли. Йшли, йшли, дійшли до річки. Через річку місток перекинутий. Втрьох не пройдеш, треба по одному перебиратися.
– Іди ти перший! – сказав Бобру Кабан – ти старший, тобі й шана!
– Правильно. Нехай Бобер перший іде! – погодилася Лисиця.
Бобер пішов. Раптом місток під ним провалився, Бобер полетів у воду.
– Ах, біда! Біда! – заволала Лисиця. – Кабан, стрибай у воду, рятуй Бобра. Пропаде наш Бобер! Швидше! Швидше!
– Сама за ним стрибай! – зарохкав Кабан. – Я б і радий, та боюся в холодній воді застудитися.
– Дякую вам, я вже якось сам. Адже я плаваю, – почувся з-під містка голос Бобра.
Виліз Бобер на берег, відкашлявся, обтрусився.
– От і добре! – зраділи Лисиця і Кабан. – Пішли далі.
– Е, ні! – твердо сказав Бобер, – з вами пропадеш!