Стоячи перед дзеркалом, Мафін начепив кухарський ковпак, пов’язав білосніжного фартуха і з поважним виглядом зайшов на кухню. Він надумав спекти для своїх друзів пиріг – не якийсь там, а справжній святковий пиріг: з яйцями, яблуками, корицею і різними прикрасами.
Усе необхідне він розклав на кухонному столі. Виявилося, що для такого пирога треба дуже багато: і кулінарна книгу, і миску, і масло, і яйця, і цукор, і яблука, і корицю, і ще силу-силенну всякої всячини.
– Тепер, якщо мені дадуть спокій і ніхто не буде мені заважати, я спечу гарний пиріг!
Але тільки він це сказав, як за вікном почулося гучне дзижчання і до кухні влетіла бджола. У неї був дуже поважний вигляд, і в лапках вона тримала баночку з медом.
– Мене прислала наша королева! – сказала бджола, кланяючись. – Вона чула, що ти збираєшся пекти солодкий пиріг, і тому шанобливо просить тебе прийняти трохи меду. Спробуй, який це чудовий мед!
– Неодмінно, – сказав Мафін, – подякуй своїй королеві. Але в рецепті нічого не говориться про мед. Там написано: “Візьміть цукор…”
– Це каз-з-зна що! – сердито продзижчала бджола. – Її величність бджолина королева не прийме відмови. Усі найкращі пироги робляться з медом.
Вона дзижчала так настирливо, що Мафін погодився взяти мед і додати його в тісто.
– Я передам твою подяку її величності! – сказала бджола і, махнувши лапкою, полетіла у вікно.
Мафін з полегшенням зітхнув.
– Гаразд! – сказав він. – Сподіваюся, така крапелька меду не зіпсує пирога.
– Так-так, мій хлопчику! Пиріг печеш? Добр-р-ре.
Це була папуга Поппі. Вона влетіла у вікно і сіла на столі.
– Так-так. Дуже добр-р-ре. Але тобі треба свіжих яєць! Я щойно знесла для тебе яєчко ось у цю чашечку. Бери, і все буде як треба, мій любий!
Мафін прийшов у відчай, але він завжди намагався бути чемним з Поппі, тому що Поппі була дуже стара і дратівлива.
– Дякую, Поппі, – сказав він. – Тільки, будь ласка, не турбуйся: у мене вже є яйця для пирога. Курячі яйця.
Поппі дуже розсердилася: як він сміє думати, ніби курячі яйця кращі за папужині!
– Я зовсім не жартую, любий Мафіне! – закричала вона сердито. – У найкращі пироги завжди кладуть яйця папуг. Роби, як я тобі кажу, і не сперечайся! – І, залишивши чашечку з яйцем, вона полетіла геть, щось гнівно бурмочучи собі під ніс.
“Ну гаразд, – вирішив Мафін, – одне маленьке яєчко не може зіпсувати пирога. Нехай іде в тісто разом із медом. А вже далі я все робитиму за кулінарною книгою”.
І Мафін пішов до буфету, щоб узяти цукру. Цієї миті пролунав веселий сміх, і, обернувшись, Мафін побачив двох маленьких хлопчиків – негренят, Воллі й Моллі. Вони поралися біля миски з тістом: кидали в неї трошки того, трошки цього, дрібку одного, шматочок іншого і помішували тісто, навіть не заглядаючи до кулінарної книги.
– Послухайте! – закричав Мафін сердито. – Хто робить пиріг, ви чи я? У мене особливий рецепт, і ви все зіпсуєте!
Але Воллі й Моллі тільки розсміялися.
– Не гнівайся, Мафіне, – нетерпляче загомоніли вони. – Ми природжені кухарі, і у нас все виходить само по собі. Нам не потрібні ні кулінарні книжки, ні ваги, ні мірки. Ми кладемо всього потроху і гарненько розмішуємо, щоб було смачно. Ось і готово, Мафіне! Чудово! Тепер постав у духовку, і вийде чудовий пиріг. До побачення, Мафіне!
Воллі й Моллі втекли, продовжуючи весело гомоніти і злизувати солодке тісто з липких коричневих пальців.
– Тепер мені вже нема чого робити з цим тістом! – зітхнув Мафін. – Залишається тільки поставити його у духовку і стежити за температурою.
– Температурою? – пролунав позаду скрипучий голос пінгвіна Перігрина. Мені не почулося, любий Мафіне, ти сказав “температура”? А чи розумієш ти значення цього слова? Звичайно, ні! Але я тобі допоможу… Не турбуйся і дивись, як треба робити!
Бідолашному Мафіну довелося доволі довго чекати, поки Перігрин метушився навколо плити, вимірюючи температуру, перевіряючи вимикачі, бурмочучи якісь незрозумілі слова: “вимірювальна шкала”, “ртуть”, “перегрів”, “напруга”. Врешті-решт він засунув пиріг у духовку і, зачинивши дверцята, спритно повернув вимикач.
– Ну що ж, – сказав Мафін, – хоча мені й не дали самому зробити пиріг, зате я сам його прикрашу.
Він побіг до саду, і тут раптом в його голові сяйнула блискуча думка; а чи не прикрасити верхівку пирога морковинням? Воно дуже гарне і схоже на пір’ячко. Але коли Мафін зірвав з грядки зелений пучок гички, він раптом помітив молоденький ліловий чортополох. Він і його зірвав і, повеселішавши, побіг зі своїм букетом додому.
Увійшовши до кухні, він обімлів. Перігрина не було, проте прийшов страус Освальд. Освальд витягнув пиріг з духовки і схилився над ним. Мафін причаївся й дивився. Освальд прикрашав пиріг пір’їнками зі свого хвоста… Ніздрі у Мафіна затремтіли, а з правого ока повільно потекла сльоза. Хіба це був той чудовий пиріг, про який він мріяв?
Освальд підвів очі і побачив ослика.
– Іди сюди, Мафіне! – весело вигукнув він. – Я дізнався, що ти печеш пиріг, і вирішив мимохідь подивитися на нього. Я віднесу його на стіл, і ми будемо всі разом пити чай.
– Добре, Освальде!.. – сумно сказав Мафін, впускаючи на підлогу свій чудовий букет. – Нехай буде так. Я зараз прийду. От тільки зніму кухарський ковпак…
Тут він поворушив вухами і несподівано виявив, що ковпака на голові немає. Куди він міг подітися? Він визирнув у вікно, пошукав під столом і навіть перевірив, чи немає його в духовці. Зник! У розпачі Мафін присів.
– Ой! – сказав він. – Згадав! Ковпак впав у мене з голови в миску, але всі були такі зайняті приготуванням мого пирога, що не помітили цього, а я забув його витягти. Знаєш, Освальде, – додав він, – мені абсолютно не хочеться їсти. Але сподіваюся, що вам усім пиріг дуже сподобається. Піду трошки погуляю…