Справедливий заєць (польська казка)

***

Справедливий заєць (польська казка)  Був колись в одному селі бідняк Мацек, чоловік хоч і добрий, але не так, щоб дуже розумний.

  Пішов він якось уранці до лісу по дрова. Збирає сушняк, обламує трухлі гілки та сучки, складає на купу, коли чує – хтось віддалік стогне, наче плаче жалібно, благає допомоги. Злякався Мацек і став вагатися, йти йому чи не йти. Але таки зважився, попрямував тихцем глянути, що там таке.

  Бачить: величезна сосна звалилася на ведмедя й так придушила бідолаху, аж йому очі з лоба вилазять.

  Змилуйся, чоловіче добрий, рятуй мене! – жалібно стогне Бурмило.

  Стало Мацекові ведмедя шкода, і взявся він до роботи: скільки сили в руках, підважує сосну, пхає під неї жердини. Ледве навалиться, обливаючись потом, впхне сошку, зараз і другу стромляє – впоперек. Аж із лоба йому піт капав, але врятував-таки ведмедя, а тоді й сам пішов додому.

  Минув якийсь час, Мацек уже й забувся про ведмедя. Одного дня знову пішов у ліс по дрова, і раптом здибав на галявині Бурмила.

  Зупинився ведмідь та й питає:

  – Це ти, чоловіче, нещодавно врятував мені життя?

  – Я. А хіба що?

  Бачиш, друже, я повинен неодмінно дати тобі якусь винагороду, бо дуже хочу віддячити за те, що ти врятував мені життя!

  – А яку ж ти хочеш дати мені винагороду?

  – Я повинен тебе з’їсти – іншої ради немає...

  – Та як же тобі не соромно, кудлатий, їсти свого рятівника?!

  – А воно так тепер у світі ведеться, що кожен платить за добро злом, отож і я не можу тобі віддячити інакше.

  – Дурні балачки! Лише негідники так роблять. Вдячність, справедливість завжди є, були і будуть у світі.

  Ведмідь у сміх.

  – Відколи живу,– каже,– ще зроду такого дурня не бачив! Але слухай, чоловіче! Я тебе помилую, як знайдеш хоч одного суддю, що розсудить справу на твою користь.

  – Знайду! – гукнув Мацек і подався шукати суддю.

  Іде і зустрічає дорогою селянина.

  – Ходім зі мною, друже! – став прохати. – Розсудіть мене з ведмедем!

  Та не на того натрапив...

  Селянин пішов з Мацеком. Проте, ніби й слухає, про що йдеться, а сам Мацека штовхає, підморгує й на вухо йому шепоче:

  – Ти спершу скажи, скільки мені заплатиш, як розсуджу справу на твою користь. А як ні – програєш!

  Ведмідь збагнув, що й до чого, та як загарчить:

  – Правосуддя не можна ані купити, ані продати. Ви мені очей не замилюйте!

  Мацек почухав потилицю.

  – Ну ж і погано, коли людина – отакий суддя!

  Та й побіг шукати іншого. Здибав дорогою вола, веде його, прохає, щоб розсудив по правді.

  – Еге, чи я дурний?! – ревнув віл. – Ви – мої недруги, отож я тільки радітиму, коли хоч одного з вас лихо вхопить!.. Ще тільки бракувало, щоб я вас по правді розсудив!

  Ревнув, задер хвоста і втік.

  Мало не заплакав Мацек, але що зробиш – подався знову шукати суддю. Аж чує – ластівка щебече на гілці:

  – Ти, Мацеку, такого суддю шукай, щоб був ані надто малий, ані надто великий!

  «Гм! – подумав Мацек.– Коли так – треба покликати барана».

  Знайшов барана, веде його й питає:

  – Ну, яка твоя думка щодо нашої справи?

  Баран мекнув лайливо:

  – Не знаю я ніякого правосуддя, не знаю також вдячності чи невдячності. Я можу лиш помекати. Але як вам треба згоди, зверніться до нашого вівчарського пса. То такий суддя, що кращого й не знайдеш! Тільки там що – хапає одного барана за шию. другого – за писок, третього – за спину... Тож усі ми – барани й вівці – мусимо жити в згоді. Ого! Наш пес – великий суддя!

  Очі у ведмедя заблищали з радості.

  – Чоловіче! – каже. – Вдячність до тебе гризе мене, ятрить дедалі дужче. Я неодмінно повинен з’їсти тебе, щоб віддячити.

  – Стривай,– злякався Мацек. – цей баран дурний як пень. Відколи світ стоїть, жоден баран ще нікого не міг розсудити. Але зараз я таки приведу чесного суддю.

  Біжить Мацек, кличе пса.

  – Ти – щире створіння, незрадливе, певно, є в твоїм серці вдячність і справедливість.

  Розповів усе як було й попрохав:

  – Розсуди нас по щирій правді, по справедливості!

  Замислився пес, а тоді й каже:

  – Учора вночі розбійники вчинили напад на мого пана. Я вчасно загавкав, попередив його, врятував йому життя й маєток, а він мене сьогодні з подяки так одлупцював палицею, що ледве можу ходити.

  Взяв Мацска розпач, і він кинувся геть. Біжить і сам собі думає:

  «Ну й дурень же я, що послухав ластівку! «Не дуже великий, не дуже малий!» Пусті слова, та й годі... Покличу коня, це таки справді щиросердна тварина!»

  Причвалав кінь і каже:

  – Вже хто-хто, а я добре знаю, що таке вдячність і справедливість, бо вожу все, що накладають на воза, ношу свого пана ще й тягаю плуга в полі...

  – Ну й що?

  – Пан мене голодом мордує, батогом шмагає – замість плати...

  – Ой лихо! – розгублено вигукнув Мацек.– Невже ж таки немає в світі нікого, хто б розсудив нас по правді?

  А ластівка одне цвірінчить:

  – Шукай, Мацеку, в лісі, в лісі! Хай буде не дуже малий, не дуже великий! Оце буде справжній суддя!

  – Нікого не треба кликати, тільки розумну лисицю!

  Пішов Мацек і привів лисицю.

  Хитруха хвостом верть сюди, верть туди, повела очима, вислухала Мацека та й каже:

  – Дуже мені дивно, що ти, ведмедю, досі не схрумав дурного Мацека... Певне, тебе тяжко мучить сумління, бо ж найгірша річ у світі – мати отакий борг удячності й не заплатити за нього невдячністю. Схрумай ти цього селюка, бо як не з’їси, скажу, що й ти дурень.

  Регоче ведмідь, аж на землю падає, труситься від сміху та й каже:

  – Лисиця добре радить, бо ти, Мацеку, схуднеш, шукаючи отієї справедливості, а я ой як не люблю їсти худих!

  У Мацека мурашки побігли по спині, коли побачив, що ведмідь облизується.

  Побіг, бідолаха, кликати на суддю вовка, хоч не дуже йому вірив.

  Вовк покрутив носом, глянув Бурмилові на волохате черево, а тоді й каже:

  – Певне, тобі, ведмедю, не дуже дошкуляє голод, якщо дозволяєш цьому чоловікові бігати, шукати суддю! Хочеш, я його придушу, а з’їмо разом?

  Та ведмідь буркнув, заскреготавши зубами:

  – Не хочу я ніяких спілок з вовками!

  А тоді каже Мацекові:

  – Так чи інак – на моє виходить. Давай я тебе з’їм, щоб сплатити раз і назавжди отой борг удячності!

  Але Мацек ублагав Бурмила, щоб той дозволив привести ще одного суддю.

  Йде, бідкається вголос, а ластівка сіла перед ним на гілці й щебече:

  – Мацеку! Мацеку! Справедливості десь-інде шукай! Знайди таке звірятко, що його всі кривдять удень і вночі, а воно нікому кривди не робить, одне – схованки шукає, щоб якось прожити.

  – Де ж я, бідолашний, його знайду?

  – Онде воно під кущиком, недалеко звідси, притулилося, ховається від вовка й лисиці, від пса й від людини. Гляди ж, підходь обережно, бо злякається, що ти хочеш його вбити, і втече.

  Йде Мацек, виглядає, ступає тихо, обережно, як йому ластівка казала.

  Раптом з-під куща зайчик вискочив; стриб-стриб до нього та й озивається:

  – Я вже чув про твою пригоду з ведмедем і саме думав, як тобі допомогти.

  – Ой зайчику, дай боже тобі щастя за таку добру думку! Бо ведмідь одне править – мовляв, немає в світі ні вдячності, ні справедливості.

  – Неправду каже ненажера-ведмідь! Є справедливість!

  Прийшли до ведмедя, стали судити-рядити. Ведмідь мовить:

  – Я повинен його з’їсти! Тільки хочу спершу переконатися, що таки немає в світі справедливості.

  А Мацек твердить своє.

  – Добре те, що ви кажете! – пискнув зайчик. – Але ж я мушу знати, як усе сталося, перше ніж дійшло до суду між вами.

  – Я лежав під сосною,– пробурчав ведмідь,– а цей дурень сосну підважив і мене визволив – хай же тепер має за це винагороду!

  – Мені треба на власні очі бачити, як ти лежав під сосною,– сказав зайчик.

  – Бачу, що ти суддя такий, як треба! – зрадів ведмідь.

  Пішли всі троє, знайшли те місце, де сосна привалила була ведмедя; жердини й сошки і досі ще її підпирали.

  Зайчик і каже:

  – Ану, Бурмилу, покажи мені, як ти лежав!

  Ведмідь пропхався під сосну, а коли ліг на землю – зайчик моргнув Мацекові:

  – Ану мерщій виймай жердини й сошки!

  Мацек так і зробив, а ведмідь закректав і запросився:

  – Ой, підважте сосну, бо вона мене душить!

  Ось бачиш, усе тепер так, як було спочатку: ніхто з вас нічого не винен – ні Мацек тобі, ні ти Мацекові. А ти, чоловіче, тікай мерщій додому, та не роби нікому зла! Бо справедливість і правда є в світі!.. Є і завжди будуть!

  Кажуть, ведмідь таки виборсався з-під сосни, але відразу втік геть. Тільки його й бачили! Зайцеву науку він запам’ятав назавжди.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)