Щедрий і скнара (узбецька казка)

***

Щедрий і скнара (узбецька казка)

Сталося колись так, що, подорожуючи безлюдним степом, зійшлися щедрий і скнара. Жодного разу скнара не розв’язав власного бурдюка з водою, не розкрив торби з харчами, їв і пив те, чим частував його щедрий.

Але одного дня в щедрого не стало ані хліба, ані води. Здорожені, спинилися вони в безводному, пустельному краю перепочити. Скнара наточив зі свого бурдюка піалу води й напився, дістав з торби хліба й пожував. Голодний і спраглий, щедрий заволав:

– Приятелю, почастуй і мене!

Але скнара обурено відмовив:

– А я не бажаю опинитися в твоєму становищі.– Тоді виліз на верблюда і покинув свого супутника напризволяще в безлюдному краю. А щедрий не мав сили навіть рушити в дальшу путь. Щоб хоч трохи погамувати голод і спрагу, він вирвав якусь бадилинку й пожував її. А та травичка була чарівна: пожувавши її, людина починала розуміти мову всілякої звірини і навіть рослин.

Тим часом зайшов вечір, щедрий приліг на піщаному горбі, але голод і спрага не давали йому заснути. Коли зовсім споночіло, поблизу проповзли дві черепахи.

– От дива, – мовила старша,– цей телепень ось-ось помре від спраги, а до колодязя нема й півгодини ходу.

– Хто їх збагне, тих людей,– погодилася менша черепаха.– Цей дурень конає із голоду, а поряд з колодязем стоїть юрта кочовика, якби він туди подався, мав би і молоко, і м’ясо.

Щедрий не вірив власним вухам. Та все-таки виліз на верблюда і заквапився до криниці. Там він досхочу напився води, а гостинний кочовик почастував мандрівника смачною вечерею. Уранці щедрий, закупивши в господаря всілякого харчу, рушив у дорогу. Слідом за ним подався і скнара, що також ночував поблизу.

Коли щедрий розраховувався з кочовиком за м’ясо, скнара підгледів, що його колишній супутник має важкого гаманця, й задумав недобре діло. Незабаром вони дісталися до якогось

кишлаку, і щедрий ліг перепочити. Щойно він заснув, скнара витягнув у нього гаманця, забрав верблюда і втік.

Гірко зажурився щедрий. Та що вдієш! Виламав собі замашну ломачку і, спираючись на неї, рушив далі. Минаючи якийсь дувал, зачув балачку двох сорок.

– Звідки ти тягаєш до свого гнізда золоті монети? – допитувалась одна сорока в другої.

– А он під тою високою тополею живе кріт,– відказала приятелька,– він знайшов скарб семи падишахів. Кріт сліпий, от я й тягаю в нього гроші з-під носа.

Щедрий кинувся до тополі і викопав скарб семи падишахів.

Незабаром він дістався до міста й зупинився в караван-сараї. Над своїми грошима щедрий ніколи не трусився,– такої вже вдачі був, – тому радо обдаровував кожного бідолаху, роблячи його щасливим. Побачивши, як забагатів щедрий, як безтурботно роздає старцям милостиню, скнара прямо здурів від заздрощів, утратив сон і спокій. Зважившись на все, він пішов до падишаха і звів наклеп на щедрого:

– О найясніший володарю! У вашому місті, в караван-сараї, поселився страшний розбійник. Накажіть його схопити й кинути до в’язниці.

Падишах, не гаючи часу, вислав варту до караван-сарая, щедрого схопили, скрутили, гроші одібрали, а самого привели до падишаха.

– Ти розбійник! – закричав падишах.– Завтра ти сконаєш на шибениці!

Щедрий почав був розповідати, хто він є і які пригоди з ним стались, але падишах не схотів його слухати. Гроші в нього забрали до падишахової скарбниці, самого кинули у темницю, а скнару вигнали геть.

«Звідки це лихо на мою голову?» – міркував, сидячи в темному зіндані, приголомшений горем щедрий.

У цю мить із нірки шаснули двоє мишенят:

– Падишахова донька осліпла. Шкода такої гарної дівчини,– мовило одне мишеня.

– Хто вилікує принцесу, того падишах з головою засипле золотом,– додало друге мишеня.

– Пхе, дурні люди,– завважило перше мишеня.– Її нема чого лікувати. Треба тільки знайти отару голомозого Абдулли, що пасеться в степу. Там у нього є старий-старий цап. З бороди того цапа треба вискубти дві волосини, спалити, а попіл прикласти принцесі до очей. І все буде гаразд.

Щойно мишенята сховалися до нірки, щедрий заволав:

– Я лікар! Я лікар!

Довго він кричав, але ніхто не зважав на його галасування. Потім якийсь вартовий все-таки наважився потурбувати найяснішого падишаха. Упавши до ніг володаря, він сповістив:

Щедрий і скнара (узбецька казка)

– Якийсь в’язень безперестанку кричить, що він лікар.

– Негайно тягни його сюди.

Щедрого привели до падишаха.

– Це ти, розбійнику? – мовив володар.– Чого галасуєш? Однаково тобі ніщо не допоможе.

– Я не розбійник, – мовив щедрий.– Я великий лікар. Я вилікую вашу доньку.

Падишах не повірив, але все-таки звелів варті вивести щедрого в степ. Там вони знайшли отару голомозого Абдулли, і щедрий видрав у старезного цапа півбороди. Зробивши все, як казало мишеня, він вилікував принцесу. Щасливий падишах насипав щедрому силу-силенну золота й навіть віддав власний халат.

Коли щедрий у новому халаті з важким мішком золота на спині залишав палац, проти нього вийшов скнара і став низенько кланятися.

– Чого тобі? – спитав щедрий.

– Поясни, будь ласка, чого тобі щастя прямо в руки лізе, а на мою голову саме тільки лихо валиться? Я ж тебе голодного і спраглого пркинув на смерть у пустелі, а ти за півгодини вже гостював у кочовика. Я пограбував тебе серед ночі, а ти другого дня ще багатший став. На мій виказ тебе заарештували й кинули до зіндану. І знову, дня не збігло, а ти йдеш собі багатий і щасливий. А мене викинули геть з палацу.

Щедрий стільки зазнав лиха од скнари, що вже й не дивився б на нього, але нічого не міг вдіяти проти власної вдачі. Взяв та й розповів скнарі про дивовижні властивості травички.

Заметушився скнара, забув навіть подякувати щедрому за науку, сів на верблюда й подався в степ. Знайшов ту травичку, пожував і став розуміти мову всіх тварин.

«Не стану я підслуховувати пащекування всілякої дрібноти – черепах, сорок та мишей,– мовив собі в думці,– у дрібних істот – дрібні й таємниці. А великі звірі знають великі таємниці».

Тиняючись у степу, він якось помітив, що з печери вечірньої пори вийшов тигр, лев, вовк та лис.

– От кого треба послухати,– розважив він.

Був скнара боягуз, та жадібність перемогла страх, і він заховався в печеру, де жили хижаки.

Удосвіта звірі знову зійшлися до печери.

– Людським духом тхне,– завважив лев, заходячи до печери.

– Еге ж, схоже, що хтось сюди забрів,– потвердив тигр.

– Це наш обід прийшов до нас власними ногами, – зареготався вовк.

Звірі напали на скнару, пошматували його і з’їли.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)