Весна – мов усмішка природи. Вона тихо приходить після довгої зими, торкається землі теплими променями, пробуджує трави, дерева, людей і навіть пташок. Усе навколо оживає, співає, тягнеться до сонця. Здавна люди помічали кожен весняний знак і складали прислів’я – веселі, дотепні, мудрі. У них – пахощі свіжої землі, краплі роси й віра в те, що праця, посіяна навесні, обов’язково дасть добрий врожай.
- Весна ледачого не любить.
- Марець хватає за палець.
- В марець не замерзне й старець.
- Уночі тріщить, а вдень плющить.
- Як буде полоз вогкий, то й буде кінь мокрий.
- До першого грому земля не розмерзається.
- Прийде тиждень вербовий – бери віз, у дорогу дубовий.
- У березні сім погод надворі: сіє, віє, крутить, мутить, рве, зверху ллє, знизу мете.
- Як почав орать – то в сопілку не грать.
- Тому горе, хто мілко оре.
- Як зорем мілко та посієм рідко – то й уродить, дідько.
- Де оре сошка, там хліба трошки.
- Глибше орати – більше хліба мати.
- Добре ґрунт угноїш – урожай потроїш.
- Хліб на хліб сіяти – ні молотити, ні віяти.
- Казав овес: сій мене в болото – буду я золото.
- Казав ячмінь: кинь мене в грязь – то будеш князь.
- Мусій, гречку сій, як хочеш кашу їсти.
- Гречка каже: а мене хоч в золу, аби в пору.
- Не вважай на врожай, а жито сій – то хліб буде.
- Хто сіє, той ся надіє.
- До Миколи не сій гречки й не стрижи овечки.
- Сій овес у кожусі, а жито – в брилі.
- Тоді просо засівається, як глухий дуб розвивається.
- Сій вчасно – вродить рясно.
- Посій упору – будеш мати зерна гору.
- Весна – наші батько і мати, а як не посієш – не будеш збирати.
- Пізня весна не обдурить.
- Сухий березень, теплий квітень, мокрий май – буде хліба врожай!
- Коли квітень з водою – то травень з травою.
- Як у травні дощ надворі – то восени хліб у коморі.
- Травнева роса краща вівса.
- Травень холодний – рік хлібородний.
- Буває погода в травень: худобі їсти дай, а сам на піч тікай.
- Погода – всім вигода, а сльота – усім гризота.
- Дощ упору – золото.
- Як сіно косять, то дощів не просять.
- Буде погода, як не потече з неба вода!
- Ластівки низько літають – дощ обіцяють.
- Чайка сіда в воду – чекай доброї погоди.
- Де багато пташок – там нема комашок.
- Зозуля житнім колосом удавилася.
- Ластівка день починає, а соловей кінчає.
- Весна днем красна, а на хліб пісна.
- Весна красна квітками, а осінь – плодами.
- Де цвіток – там медок.
Весна – це початок усього живого. Вона дарує надію, пробуджує серця й нагадує: усе велике починається з маленької праці. У цих прислів’ях – життєрадісність і віра в добро, у врожай, у новий день. Вони ніби шепочуть дітям: "Посій зернятко – і воно обов’язково проросте. Не бійся працювати, бо праця – це теж любов." Весна вчить, що кожна краплина поту – це краплина радості в майбутньому.