Мудре вороненя (ефіопська казка)

Жила-була стара ворона. Вона звила гніздо високо на акації, де вітер співав у гіллі, а сонце лагідно торкалося чорного блиску її пір’я. І було в неї одне-єдине пташеня – допитливе, розумне й уважне.

Одного ранку ворона сказала йому:

– Сину мій, запам’ятай найголовніше: бійся людини.

– А яка вона – ця людина? – спитало вороненя.

– У неї чорна голова, вкрита волоссям, – відповіла ворона. – І білі-білі зуби. Вона дуже хитра. Якщо побачиш, що людина нахиляється – біжи! Бо, знай: вона підбирає камінь, щоб кинути в тебе.

Вороненя на хвильку замислилося, а потім обережно мовило:

– Але ж, мамо, людина може й не нахилятися. Вона може заховати камінь за поясом! Хто знає всі її підступи? Краще не чекати, поки вона щось зробить – треба тікати одразу, щойно побачиш людину.

Ворона глянула на сина, її очі заблистіли від радості.

– Мій розумний, дотепний сину, – сказала вона. – Тепер я можу бути спокійною. Ти мудріший за мене! Літай, куди хочеш, – тебе вже не зловлять.

І вороненя радісно змахнуло крилами, здійнялося високо в небо й полетіло над полями, де внизу йшли люди – чорноволосі, білозубі, кмітливі, але не такі вже й страшні для того, хто має розум та обережність.

І відтоді в Ефіопії кажуть:

"Хто слухає розумом, той летить далі, ніж той, хто слухає страхом".