Скупий бай та злодій Абдурагман (узбецька казка)

***

Скупий бай та злодій Абдурагман (узбецька казка)

Жив собі колись скупий бай. Наскладав він тисячу золотих у торбу, зав’язав, шворку почепив на шию, а торбину сунув під пахву. Так він ходив з торбою вдень, навіть уночі не розлучався з нею. Коли ж доводилося піти чи поїхати кудись далі, бай при жінці перелічував увесь скарб, ховав золото в скриню, замикав, а ключа віддавав дружині. Збираючись на базар по якусь дрібницю, бай не брав із собою грошей: боявся злодіїв. А жінці наказував: «Якщо мені знадобляться гроші, я пришлю служника ось із цією бузовою 1 поясною хусткою, у неї й покладеш, скільки я перекажу».

Якось пішов бай на базар із своїм служником Матмусою.

Там він купив собі коня, корову, вівцю, мішок рису, мішок борошна, моркви та цибулі і не заплатив нічого, і вони ходили за ним, вимагаючи гроші. А бай відповідав їм:

– Постривайте. Ось я пошлю свого служника додому по гроші і сплачу всім. Гей, Матмусо! – Бай зняв із себе бузову хустку і наказав: – Біжи додому, нехай господиня дасть тобі гроші з бузової торби. І мерщій вертай назад!

Збираючись на базар, скупий бай забув дати Матмусі поснідати. І на базарі він його нічим не почастував. Голодний Матмуса так охляв, що не мав сили бігти, а, перекинувши хустку через плече, неквапом почапав додому.

А на тому базарі промишляв злодій Абдурагман. Він давно вже пильнував бая, який видався йому грошовитим. Підслухавши баїв наказ Матмусі, Абдурагман рушив за служником, їм зустрівся караван верблюдів. Матмуса задивився на них і забув про все на світі. Помітивши це, злодій Абдурагман зірвав у нього з плеча бузову хустку й незабаром прибіг до баєвого дому.

- Господине, господине! – зарепетував він од воріт.– Шановний бай, ваш чоловік, купив дещо на базарі і дав мені цю хустку, щоб ви висипали в неї гроші, які зберігаються в бузовій торбі, а я віднесу їх йому.

Жінка все так і зробила, і Абдурагман рушив у зворотну путь. Десь на півдорозі він пересипав золото собі в кишені, а зустрівши Матмусу, що, мов неживий плентав додому, проминув його, кинув баєву хустку й гукнув:

– Гей, приятелю! Ви загубили свою хустку.

Матмуса обернувся, підняв хустку й пішов далі. А злодій Абдурагман, ясна річ, на базар уже не пішов, а подався навпростець додому. Прийшов Матмуса до господині та й каже:

– Шановний бай, ваш чоловік, наказали, щоб ви дали мені гроші з бузової торби. Ось вам хустка, в неї насипте гроші.

Але господиня, не знати чому, розлютилася:

– Скількох іще людей присилатиме бай по гроші? Один уже приходив, і я йому віддала гроші.

Матмуса повернувся на базар і мовив баєві:

– Хазяїне! Виявляється, ви до мене вже посилали-когось по гроші. Той чоловік і забрав гроші, а я прийшов без нічого.

Почувши таке, бай скам’янів.

Тим часом торговці насідали на нього з усіх боків:

– Шановний баю! Віддайте нам гроші! Заходить вечір, нам ще треба щось купити і вертати додому. Надто довго ви примушуєте нас чекати.

Бай нарешті прийшов до тями й сказав:

– Бог покарав мене. Ваших товарів я не братиму. Забирайте кожен своє і йдіть, куди вам треба.

Поміркувавши якийсь час, бай вирішив, що заподіяти йому таке лихо міг тільки злодій Абдурагман. Сів бай верхи на коня та й поїхав до Абдурагманової домівки. Постукав у двері, Абдурагман одчинив і гукнув:

Скупий бай та злодій Абдурагман (узбецька казка)

– О, ласкаво просимо, шановний баю! Злізайте з коня, заходьте до вітальні. Радо вам послугую.– А в душі подумав: «От пройда! Мабуть, відчуває, що золото я поцупив!»

Бай зійшов з коня, Абдурагман завів коня до стайні, а бая запросив до вітальні, розіслав перед ним дастурхан, почастував пловом.

Мулявся-мулявся скупий бай і, так нічого й не сказавши злодієві про гроші, залишився в нього ночувати. І другого дня не пішов скупий бай додому. І ще три дні гостював у злодія Абдурагмана, а тоді ще п’ять днів.

«Коли ж він піде додому, цей скнара!» – подумав злодій.

Але бай усе сидів і прогостював у злодія рівно сорок днів. І весь цей час Абдурагман, ні разу не виказавши невдоволення, годував бая та байського коня.

Проте колись це та мало набриднути. Так воно й сталося. Одного дня злодій Абдурагман сказав гостеві:

– Шановний баю! У народі кажуть: «Гість – день лежить, два лежить...» Ну, хай уже він десять днів лежить. Але ж ви нагостювали у мене сорок днів! Додому не збираєтесь і ні про що не говорите. Може, у вас яке діло є до мене?

– Авжеж, є до тебе діло. Скажи мені правду: взяв ти в моєї жінки тисячу золотих чи ні? Якщо взяв, скажи – взяв. Якщо не брав, присягнися: «Щоб мені розлучитися з моєю жінкою, якщо брав!»

Зачувши це, злодій не втримався й зареготав:

– Шановний баю! Як ви здогадалися?

– А хіба є ще хто в нашому місті спритніший? Крім тебе, ніхто не міг такого втнути,– відказав бай.

– Ваша правда, шановний баю,– погодився злодій.– Ваше золото я взяв. Один золотий витратив. Решта дев’ятсот дев’яносто лежать у мене неторкані.– Він вийшов з хати і незабаром приніс баю золото.

Бай перелічив гроші, висипав їх у свою бузову торбу, зав’язав шворку, повісив на шию, а сам знову ліг спочивати. Так минуло ще десять днів.

Нарешті злодій Абдурагман спитав:

– Чого ж ви тепер не їдете?

– За тобою один золотий. Доки не віддаси, нікуди не поїду,– відказав бай.

– Та я ж бо вас і вашого коня годував п’ятдесят днів! На це й пішов один золотий,– заволав злодій.

Але бай заперечив:

– За кого ти мене маєш? Я ж не вимагаю з тебе платню за те, що моє золото лежало в тебе п’ятдесят днів? Чого ж ти вимагаєш з мене платню за те, що я гостював у тебе п’ятдесят днів? Не віддаси мені золотого, нікуди не піду.

Скупий бай та злодій Абдурагман (узбецька казка)

Злодій побіг радитись до своєї дружини.

– Цей скнара сказав, що нікуди не поїде, якщо я не поверну йому золотого. Зробимо так: уранці я вдам із себе мертвого. Ти прокинешся раненько, збудиш дітей і станеш голосити: «Вай, господарю!» І діти нехай плачуть. Бай побачить це і подасться додому.

Увечері злодій пов’язав голову і, зайшовши до бая, поскаржився:

– Шановний баю! Я щось нездужаю. Хоч би не померти. Коли б, не дай боже, щось уночі сталося, ви вже не пожалійте один-два золотих на похорон.

Уранці з покоїв злодія зачувся плач і вигуки: «Вай, господарю», «Вай, батьку». Стали збиратися сусіди, родичі – вони також плакали й голосили. А злодій Абдурагман лежав непорушно, немов і справді вмер. Час минав, але бай і в думці не мав кудись їхати. Натомість узяв віника й відро, скропив подвір’я і вулицю попід злодієвою оселею водою і добре позамітав. А коли зі всієї магаллі позбиралися люди на похорон, оголосив:

– Ми з померлим були справжні друзі. Кожну перепічку ділили навпіл. Ось і зараз я в нього п’ятдесят днів гостем був, п’ятдесят днів він мене не відпускав. У нас навіть угода така була: якщо хтось із нас помре, другий власноручно обмиє його тіло, власноручно і в могилу покладе. Отож я сам зігрію води, обмию й загорну в покрівець.

– Спасибі вам за таку вірну дружбу,– сказали зворушені родичі.

Бай, готуючись до обмивання небіжчика, нарізав колючих гілок і нагрів гаряченної води. Родичі занесли Абдурагмана до порожньої кімнати, поклали і, на баїв наказ, повиходили з приміщення. Бай замкнув двері і заходився обмивати «небіжчика»: поливав його мало не окропом і так нещадно тер колючим віником, що тіло вкрилося саднами та подряпинами. Але Абдурагман витерпів усі знущання і навіть не застогнав.

– Хоч би ти скільки лежав, а поки не віддаси золотого, я від тебе не відчеплюся,– запевняв бай і, побачивши, що злодій не поступається, натягнув на нього покрівець. Позаходили люди, поклали «небіжчика» в труну, віднесли на кладовище, опустили в яму й закидали землею.

Скупий бай та злодій Абдурагман (узбецька казка)

– О люди! – звернувся до зажурених родичів бай.– Я вже казав, у нас із небіжчиком була така дружба, що ми присяглись один одному: якщо хтось із нас помре, то другий три доби не полишатиме його могили! Отож розходьтеся, добрі люди, а я тут зостануся.

Люди пішли, а бай опівночі розкопав могилу й гукнув:

– Ану, виходь! Віддавай золотого!

Злодій Абдурагман лежав непорушно, тоді скнара витяг його з могили й став бити, вигукуючи:

– Не надійся, що, вдавши небіжчика, зумієш привласнити золотий!

Нарешті, злодій Абдурагман не стерпів і сам урепіжив бая по щелепі. Зчинилася бійка.

А тої ж ночі сорок розбійників пограбували скарбницю падишаха й утекли ділити золото на кладовище, щоб ніхто їм не перешкодив. Розкладаючи золото на купки, вони сперечалися, яку кому купку брати.

Зачувши голоси розбійників, злодій Абдурагман мовчки припав до землі. А скупий бай став міркувати, як би його й собі взяти участь у розподілі здобичі.

– Вже розвидняється,– сказав один розбійник. – Треба поспішати. Хто ще не взяв свого золота, забирайте швидше.

Розбійники простягли руки кожен по свою купку. Жахнувшись, що от-от зникне така сила золота, скупий бай підскочив і собі простягнув руки до грошей. За ним кинувся і злодій Абдурагман. Розбійників мов вітром здуло – так вони полякалися. Отож усе золото дісталося скупому баю та злодію Абдурагманові. Поділили вони те золото, а бай і каже:

– Тепер віддай золотий, що ти мені винний!

Скупий бай та злодій Абдурагман (узбецька казка)

– Як?! Дістав стільки золота, і тобі ще мало?

– Мало! Мало буде, доки не повернеш мій золотий.

А розбійники, прийшовши до тями, зажурилися, що покинули стільки золота мерцям, і надумали вернутися назад.

Підкралися до могил саме тоді, як бай і злодій завели суперечку, а потім і бійку за один золотий.

– Кепські наші справи,– сказали розбійники.– Це всі мерці накинулися на наше золото й поділили, а комусь не вистачило золотого, от вони й завели бійку.

І побігли розбійники чимдалі від того кладовища.

А скупий бай і злодій Абдурагман билися-билися та й потомилися. Зрештою злодію Абдурагманові це набридло, і він проказав:

– Гей ти, клятий скнаро! Якщо ти ще не нажерся всім цим золотом, то на тобі твій золотий і подавися ним!

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)