Дев’ятеро ледацюг і один моторний (узбецька казка)

***

Дев’ятеро ледацюг і один моторний (узбецька казка)

Чи було, чи й не було, але за старих часів жили собі десятеро братів. Дев’ятеро були страшні ледацюги, а один – Моторний. Усі десятеро стельмахували, майстрували гарби для селян та городян.

Дев’ятеро ледацюг мешкали неподалік міського ярмарковища, а Моторний – десь на околиці міста.

Дев’ятеро ледацюг протягом дня на превелику силу виготовляли одну гарбу, а Моторний за день робив дев’ять гарб.

Збігали дні.

Базарний люд сварив дев’ятьох ледацюг за погані гарби і хвалив ті, що їх змайстрував Моторний. Слава про його гарби передавалася з вуст до вуст, ціна на них підскочила, а змайстровані ледацюгами ніхто вже не хотів купляти.

Дев’ятеро ледачих братів похнюпили голови, не знаючи, що їм робити. Думали вони, гадали, і нарешті один із них вигукнув:

– Надумав! Зараз я піду до Моторного і стану хвалити нашу працю. Скажу, що кожен з нас робить за день дев’ять гарб, а всі разом ми щодня виготовляємо вісімдесят одну гарбу. Скажу, грошей у нас стільки, що ми не знаємо, куди їх подіти. От ми й надумали, мовляв, тебе до себе в гурт запросити; самому тобі доводиться добре пріти, а з нами трошки й перепочинеш. Він погодився, я його приведу з собою, кілька днів він поживе з нами, а ми за цей час поспродуємо наші гарби упереміж з тими, що він змайструє.

– Добре надумав! – загули ледацюги, яким сподобалася ця думка.

Незабаром один із них подався до Моторного.

– Братику наш! Ми тебе дуже жаліємо. Подумай сам: людині досить одної перепічки, щоб у шлунку не бурчало, а ти з ранку до вечора працюєш, спочинку не знаєш. Навіщо воно тобі? Ходімо краще до нас. Ми вдев’ятьох за день робимо вісімдесят одну гарбу, а ціна стоїть на них зараз добра. Ходімо, вкупі житимемо, вкупі працюватимемо! – Добре довелося ледацюзі язиком помолоти, доки умовив брата.

Поклав Моторний своє добро на одну з дев’яти зроблених напередодні гарб і поїхав до ледацюг. Брати звільнили для нього кімнату і, не гаючи часу, прийшли до нього в гості. Відтоді щодня й щовечора в кімнаті Моторного гуляли брати, ласі на частування. Минув якийсь час, і в Моторного не лишилося грошей. Він не журився, а знову заходився майструвати гарби. Але брати-ледацюги підмовили його працювати спільно.

Була саме спека, і ледацюги поховалися в затінку. Біля верстата лишився один Моторний. Туго обмотавши чоло хусткою, він узявся до праці. Увечері порахували зроблене. Виявилося, що Моторний зробив дев’ять гарб, а ледацюги одну. Здивувався Моторний, але не сказав нічого. На ярмарку гарбу, змайстровану ледацюгами, ніхто не схотів купляти, а змайстровані Моторним розхапали в одну мить.

Спершу Моторний дратувався з поганої праці ледацюг, потім хотів навчити їх працювати, але збагнувши, що брати безнадійні нероби, покинув їхню домівку й подався на свою околицю. І знову заходилися ледацюги міркувати, як їм вивернутися. Пересварилися, перечубились, але, нарешті, хтось із них знову вигукнув:

– Надумав! Сьогодні вночі треба спалити гарби, змайстровані Моторним, тоді завтра на ярмарку будуть тільки наші гарби і ціна на них підскочить.

– Чудово! – погодилися всі дев’ятеро.

Як умовились, так і вчинили. Моторного не було вдома: він саме подався до кишлаку збирати гроші за спродані гарби.

Коли вранці він повертався додому верхи на віслюкові і з мішком золота, його перестрів знайомий і, співчуваючи, розповів про лихо: від гарб тільки попіл залишився.

– Сталося, то й сталося, аби не верталося! – мовив Моторний і, мов ніякого лиха не було, поїхав далі.

Минаючи оселю ледацюг, він прибрав-веселого вигляду, навіть завів якоїсь пісні. А ті саме лаштувалися на ярмарок продавати свої гарби. Зачувши, як виспівує Моторний, вони щиро здивувалися.

– Салом, Моторний, як тобі ведеться? Ми чули, що тобі гарби спалили, це правда?

– Правда. Їх давно вже треба було спалити, та в мене рука не піднімалася на власну працю. На щастя, знайшлися добрі люди, що спалили їх. А мені саме потрібен був попіл від спалених гарб.

– Попіл від спалених гарб?

– Еге ж, хіба ви не чули? На ярмарку попіл від спалених гарб міняють на золото. Мішок на мішок. Ось, погляньте самі,– Моторний розв’язав мішок і показав їм золото, – бачите, скільки наміняв?

Ледацюгам запаморочилися голови. Посперечавшися трохи, вони спалили свої гарби, позгрібали попіл у мішки й подалися на ярмарок.

– Кому потрібен попіл від спалених гарб? – заходилися вони кричати, як тільки прийшли на ярмарковий майдан.

– Мішок золота за мішок попелу! Налітайте, покупці!

Люди реготалися з ледацюг, мало животи в них не потріскали; а тоді взялися за ломаки й вигнали нероб з ярмарку.

Розлючені повернулися брати додому й домовилися помститися Моторному. Опівночі подалися ледацюги до Моторного, а того знову не було вдома. Не знаючи, яку шкоду вчинити, вони стали лупцювати кийками осла, доки той упав і здох. Перелякані ледацюги повтікали додому.

Вранці повернувся Моторний додому – бачить, лежить здохлий осел. Посумувавши трохи, він витяг його на гарбу й поїхав у поле.

Там стояла велика скирта пшениці, що належала лихвареві Салімбаю. Під’їхав Моторний ближче, взяв свого віслюка й притулив до скирти. Здаля видавалося, ніби осел скубе пшеницю. Саме так і подумав Салімбай, який сидів неподалік і снідав. Побачивши чужого віслюка у шкоді, він розлютився й закричав, щоб прогнати його. Але осел начебто й далі ласував пшеницею. Нічого не підозрюючи, Салімбай підбіг і уперіщив віслюка замашною ломакою. Осел повалився, і в цю мить здалеку почувся зойк Моторного.

Дев’ятеро ледацюг і один моторний (узбецька казка)

– Вай-вай, навіщо ти, баю, убив мого віслюка?

Бай і сам злякався того, що сталося, і ну благати:

– Любий сусідоньку, не кричи так! Твоєму віслюкові, мабуть, судилося саме сьогодні померти. Що сталося, те сталося. Чи не краще залагодити все так, щоб ніхто про це нічого не знав?

– Як це, щоб ніхто не знав! Ти мені заплатиш за мого віслюка! А ні, то я й тебе живого не залишу! – гукнув Моторний і, схопивши Салімбаєву ломаку, замахнувся на лихваря.

– Стій, зупинися! Я заплачу тобі за твого віслюка. Що тобі за нього дати?

– Золота,– відмовив Моторний. –Цілий мішок.

Бай і на те згодився, аби тільки не втратити пошани заможних людей. Забравши золото, Моторний завернув гарбу додому. Незабаром його перепинили ледацюги.

– Салом, любий наш братику!

– Привіт і вам, ледацюги!

– Як воно тобі ведеться, що нового?

– Новин ціла купа, – відказав Моторний.– Цієї ночі помер мій віслюк, і я надумався одвезти падло на ярмарок. А там саме попит на дохлих віслюків, от і везу додому мішок золота.

Ледацюгам очі рогом полізли від заздрощів. Мріючи в будь-який спосіб забагатіти, вони порізали своїх віслюків і повезли падло на ярмарок.

– Кому потрібні дохлі віслюки? Міняємо на золото дохлих віслюків!

Люди на ярмарку посміялися, а тоді обурилися:

– Що ж це за неподобство, уже й падло починають продавати?!

Відлупцювали ледацюг ярмарчани, вигнали їх геть за межі майдану. Ох і розлютилися цього разу ледацюги! Кинулися до Моторного додому. А той побачив, що їх дев’ятеро біжить до нього, та й дременув за місто. Тікаючи, Моторний наскочив на бая, що саме пас отару на тисячу овець.

– Ти чого тікаєш? – спитав той Моторного.

– Ой, ніколи казати... Тікаю, бо мене падишахом хочуть настановити...

– І ти тікаєш?.. Боже, це ж треба, щоб такі йолопи на світі жили! Нехай вони мене за падишаха візьмуть.

– Правда? То давайте скоренько перевдягнемося. Ось моє вбрання, а ви давайте мені своє. А перевдягнетесь, то біжіть помалу, щоб вони вас наздогнали.

За кілька хвилин наспіли ледацюги.

– Чи не бачили ви тут утікача? – спитали в перевдягненого Моторного, який ще й обличчя затулив рукавом халата.

– А оно він біжить! – показав Моторний.

Наддали ходи ледацюги, схопили бая, скрутили йому руки й ноги, зав’язали в лантуха й кинули в річку.

Вдоволені ледацюги поверталися додому. Раптом, не знати звідки, іде живий-живісінький Моторний, та ще й жене поперед себе величезну отару овець.

Побачивши його, ледацюги мало з глузду не з’їхали.

– Звідки це ти сунеш? – спитали вони.

– І не питайте,– відказав Моторний, зітхаючи.– Ще вранці я не знав, що вдень стану власником овечої отари на тисячу голів.

– Як же це ти зумів? – пороззявляли роти ледацюги.

– Дуже просто,– став розповідати Моторний. – Уранці якісь люди погналися за мною. Я, звісно, кинувся тікати, але вони мене зловили, скрутили руки й ноги, засунули в лантуха і кинули в річку. Ну, потонув я... Аж тут... вай-вай!.. Виявляється, на дні річки незліченні отари овець ходять!.. Щойно я спустився на дно, підходять до мене вівці й кажуть: «Нам господар потрібен. Якщо ти згоден стати господарем, скажи, на скільки голів отару хотів би мати?» Ну, я їм і кажу: «Тисячі голів для мене досить». Тої ж миті проти мене стала отара, і я вийшов, на берег річки.

– Братику наш,– мало не заплакали ледацюги,– скільки ми добра вже тобі зробили! Допоможи ж і ти нам. Кинь і нас у річку, щоб і ми придбали собі по отарі.

– Ні,– відмовив Моторний, – я не маю часу.

Стали його ледацюги благати й таки ублагали.

– Гаразд, ходімте,– погодився він.

Завернув Моторний отару, й рушили всі до річки. З нетерплячки ледацюги намагалися вскочити в воду один поперед одного. Але Моторний нагадав, що спершу треба кожному залізти в лантуха. В одну мить всі дев’ятеро ледацюг позалазили в лантухи, Моторний позав’язував їх мотузками й покидав У воду...

Так він позбувся своїх підступних братів, дев’ятьох ледацюг, і вдоволений повернувся додому.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)