Колись давно, коли сивочолі адмірали ще й юнгами на флоті не служили, вже була відома ця кумедна історія – про одного капітана-янкі та його помічника.
Двощогловим торговим бригом, що плавав за шовком і порохом аж до Китаю, командував капітан. На сніданок він понад усе любив ласувати пудингом. Отож постійно замовляв його корабельному кухарю – коку. На додачу цей капітан був чималим скнарою.
Отож пудинг, який подавали до столу капітану та його помічнику, готували так, щоб усі родзинки, які клали в страву, знаходилися на зверненій до капітана частині тарелі. Таким чином хитрий капітан, відрізаючи собі шматок з родзинками, передавав пудинг без родзинок своєму помічнику.
Раз у раз помічнику діставався пісний пудинг. Спочатку йому було невтямки, в чому річ. Проте, погомонівши з коком, помічник викрив капітанські штучки. Тож одного разу намовив стюарда: наступного разу хай поставить пудинг на стіл стороною без родзинок до капітана.
Але капітан виявився зірким. Він одразу помітив підступний маневр стюарда. Взяв таріль із пудингом, акуратно підняв її, роблячи вигляд, що уважно роздивляється порцеляну, і, повернувши пудинг на сто вісімдесят градусів – ізюмом до себе, – поставив таріль на стіл, мовивши при цьому:
– Ну треба ж – за це рукотворне диво я виклав у Ліверпулі цілих два шилінги!
– Не може бути! – відказав помічник.
І теж узяв таріль до рук. Роблячи вигляд, що милується порцеляною, повернув пудинг на сто вісімдесят градусів. Потім поставив його на стіл – ясна річ, родзинками до себе.
– Більше шилінга я за це череп’я зроду не дав би! – додав він.
Капітан уважно подивився на свого помічника; помічник уважно подивився на свого капітана. Капітан засміявся, помічник – теж.
– Ти мене розкусив! Молодець! – промовив капітан.
– Цього разу розріжемо пудинг уздовж...
Наступного ранку капітан наказав коку: віднині родзинки в пудинг до сніданку класти рівномірно. Капітан хоч і вважався чималим скнарою, але розум своїх підлеглих цінував більше за будь-який десерт.