Дядечко Римус наточував свого шевського ножа і розповідав: – Якось йшов Братчик Лис. Раптом бачить – на самісінькій середині дороги лежить Братчик Черепаха. Братчик Черепаха одразу ж подумав, що треба тримати ніс за вітром, а одне око розплющеним. Але Старий Лис прикинувся лагідним – і ну ляси точити: мовляв, він страшенно радий зустрічі, вже сто років не бачив Братчика Черепаху.
– Здоров був, Братчику Черепахо! Що це тебе не видно давненько?
– Все тиняюсь де попало, Братчику Лисе. Все тиняюсь.
– Щось вигляд у тебе кепський, Братчику Черепахо, – каже Лис.
– Все повзаю та хворію, – відповідає Черепаха.
– А що з тобою, друже? Нібито й око у тебе червоне!
– Ох, де тобі мене зрозуміти, Братчику Лисе! Спробував би ти все повзати й повзати, хворіти й хворіти.
– Та у тебе ж обидва ока червоні! Ти зовсім занедужав, Братчику Черепахо!
– Куди вже гірш, Братчику Лисе.
– Яка ж біда сталася з тобою, Братчику Черепахо?
– Та так. Пішов прогулятися ввечері, зустрів одного чоловіка, а він мене кинув у вогонь.
– Як же ти з вогню вибрався, Братчику Черепахо?
– Все сидів та терпів, Братчику Лисе! Сидів і терпів, а дим роз’їв мені очі, і вогонь обпалив мені спину.
– Здається, хвіст у тебе взагалі згорів? – бідкається Лис.
– Ні, хвіст якраз на місці, – відповів Братчик Черепаха і висунув хвіст з-під панцира.
А Лис тільки того й чекав: схопив Черепаху за хвоста і кричить:
– На місці, на місці, Братчику Черепахо! А пригадуєш, як ти вдарив мене по маківці у Матінки Мідоус ? Чи забув? Ви були там разом з Братчиком Кроликом! Ну, тепер тобі кінець!
Просив, просив Братчик Черепаха відпустити його. Скільки не вмовляв, усе дарма.
– Ну, тепер я тебе втоплю, – сказав Братчик Лис.
А Братчик Черепаха почав благати:
– Тільки не топи мене, Братчику Лисе! Вже краще кинь мене у вогонь – я все ж трішки звик до вогню.
Але Старий Лис і чути нічого не хоче. Потягнув він Братчика Черепаху до струмка і засунув його у воду.
А Черепаха кричить:
– Кинь цей корінчик і хапай мене за хвіст! Кинь цей корінчик і хапай мене за хвіст!
Лис у відповідь:
– Який ще корінчик? Я твій хвіст тримаю, а не корінець.
Але Братчик Черепаха підняв лемент:
– Мерщій тримай мене, а то я втону! Я тону, тону! Покинь ти цей корінчик і тримай мене за хвіст!
Ну, тут Лис випустив його хвоста, і Братчик Черепаха пішов на дно – буль-буль-плюсь!
Жодними буквами не описати ті звуки, які вилетіли при цьому з горла дядечка Римуса. Це були такі дивні звуки, що хлопчик перепитав:
– Як, як пішов він на дно?
– Буль-буль-плюсь!
– І втопився, дядечку Римусе?
– Хто? Старий Братчик Черепаха? Та хіба ж ти тонеш, коли матуся кладе тебе у ліжечко?
– Ні, звичайно, – замислено відповів Джоель.
– От і Братчик Черепаха не втопився. Бо у воді він був як вдома, друже мій милий.
Буль-буль-плюсь!