Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Про рудого мельника (українська народна казка)

Казки про:
1633

Про рудого мельника (українська народна казка)Жив на світі чоловік, що мав одного сина. Перед смертю покликав його і дав знати:

– Петрику, запам’ятай одне – варуйся в житті рудого чоловіка, бо то – чорт.

І старий помер, а син почав помалу газдувати. Якось зібрався до млина. Наклав мішків на фіру – і вйо! Приїхав до млина, а там – рудий мельник. Петро згадав ненькові слова, але все-таки спитав:

– Тут завізно?

– Та завізно,– відповів рудий.

– Поїду я далі...

Рушив до другого млина. Та й другий млин належав тому рудому мельникові. Той направці прийшов подивитися, як іде робота й тут. Прийшов раніше, ніж Петро, й чекає. Петро спитав людей:

– Завізно у млині?

– Не дуже,– вийшов сперед нього мельник.

Петро глип – а перед ним стоїть рудий чоловік. Хотів їхати далі, та подумав, що скрізь у млинах – тільки руді мельники. Скинув збіжжя і засипав кіш...

Мука мелеться, казка кажеться, час минає, а той рудий мельник дивиться на чоловіка й каже:

– Ану, легіню, спечемо коржа. Я дам дрова, а ти дай муки.

– Най буде,– погодився Петро.

Розклали вогонь, замісили корж і поклали його, аби пікся. Тоді рудий говорить:

– Ану, легіню, розкажи таку неправду, аби в ній не було й стільки правди, як синього під нігтем. Хто із нас двох скаже найбільшу неправду, тому буде належати корж.

– Починай сам,– відказав Петро.

І мельник почав:

– У мого тата вродилося дуже багато гарбузів. Один гарбуз був такий великий, що ледве вліз на фіру...

– Тут що не слово – то все правда: таке могло бути,– перебив Петро.– Ади, розповім я. На краю нашого города стояла верба. А на тій вербі було багато горобців. Ми з пеньком знали, як там називається кожен горобець. Якось пропав один горобчик, і ми цілий тиждень шукали його, та не могли знайти. Потім той горобчик прилетів. У нього вся шия була гола, бо його на полі запрягли до плуга і виорали ним величезний лан. На шиї мав рани, і тато не знали, як його лікувати. Почали ходити до знахарок. Одна баба сказала, аби давали горобцеві горіхів з молоком. Та горіх зіперся горобцеві в горлі й далі не йде. А через кілька днів із горла виростає горіхове дерево – зелене, росохате. На нього посідали усі горобці, що були в селі. Почали так цвірінькати, так сваритися, що мій неньо не стерпів: схопив грудку землі та й кинув у них. Але грудка десь там зачепилася, не впала на землю. Дивимося, а з неї росте великий клин поля. Ми з неньом одразу виорали його й посіяли пшеницю. А ота пшениця вигуділа, як троща. Ми взяли серпи і почали жати. Коли вже дожинали, раптом із пшениці виплигує заєць.

Неньо скочили за ним і забили у нього серпа. А як витяглії серпа, на кінчику уздріли цидулку. На ній було написано...

Петро на хвильку змовк. Мельникові дуже не терпілося:

– Що було написано?

Тоді Петро відповів:

– Там було написано, аби рудому мельникові з коша – ані мірки, а з коржа – ані шкірки.

Петро узяв корж, поклав мішок з мукою на фіру й подався додому.

Рудий мельник лишився з віддутими губами.