Лев і миша (єгипетська казка)

Жив колись сильний і розумний Лев. Усі мешканці лісу боялися й поважали могутнього володаря.
Одного разу під час ранкової прогулянки хижак зустрів Пантеру. Шкіра ґраційної кішки була подряпана, а хутро вкрите багнюкою та колючками. Від переляку мисливиця ледве дихала.
– Що сталося? – схвильовано поцікавився правитель.
– За мною, метаючи списи, гналася Людина, – пожалілася Пантера.
– Хто це? – спантеличено розпитував Лев.
– Немає на світі хитрішої істоти. Раджу уникати зустрічі з нею, – застерегла хижачка.
– Неодмінно провчу нахабу, – загарчав звір.
І, не зволікаючи, вирушив на пошуки. Дорогою хижак зустрів Віслюка та Коня. Морди тварин стягнула вузда, а в зубах були вудила. Володар не стримав обурення:
– Хто так познущався з вас, друзі?
– Людина, – похиливши голови, зізналися бідолахи.
– Але ж ви міцні та сильні. Чому не чинили опір?
– Бо людина – хазяїн. Немає нікого розумнішого за неї. Якщо хочеш уникнути неприємностей, остерігайся двоногої істоти.
Розгніваний цар звірів попрямував далі. Край поля побачив Бика та Корову й жахнувся: роги тварин були обпиляні, ніздрі – проколоті, а на шиї, мов намисто, висіло ярмо. Бідолахи поскаржилися, що їх приручила Людина.
Невдовзі хижак зустрів Ведмедя й одразу помітив, що кігті у клишоногого зрізані. Знову справа рук Людини. Лев здивувався:
– Невже Людина сильніша навіть за тебе?
– Авжеж. Але й хитрості їй не бракує. Спочатку слухалася та годувала, та якось запропонувала: «Аби брати лапами більше харчів, необхідно зрізати кігті, бо заважають». Я погодився. Відтоді не можу боронитися.
Правитель, грізно заричавши, знову помчав на пошуки кривдниці. Невдовзі мисливець побачив брата, що безпомічно лежав коло дерева. Тріснутий стовбур зажав могутню лапу, тож велетень не міг утекти. Хижак кинувся на допомогу:
– Як опинився в халепі?
Звільнившись, бідолаха пожалівся:
– Людина обманула мене. Остерігайся підступного створіння. Не підозрюючи про небезпеку, поцікавився у двоногого: «Яким ремеслом володієш?» Людина запропонувала: «Якщо захочеш, виготовлю тобі магічний талісман, який оберігатиме від загибелі. Спочатку зрубаю дерево. Торкнувшись стовбура, житимеш вічно». Звісно, я погодився. Спилявши колоду, Людина наказала покласти у щілину лапу. Щойно виконав наказ, вона вийняла кілок, і дерево затисло кінцівку.
Вражений Лев люто прогарчав:
– О Людино, якщо колись зустрінемося, неодмінно віддячу за жорстокість і заподіяні образи.
Цар звірів вирушив далі. Аж раптом наступив на мишачий хвостик. Перелякана крихітка ледве чутно пропищала:
– Володарю, не чіпай! Якщо з’їси мене, все одно не будеш ситим, а відпустиш – голод сильнішим не стане. Подаруй життя, й колись віддячу за доброту й урятую від загибелі.
Правитель так зареготав, що луна пішла гаєм:
– Оце так розвеселила! Ніхто мене не скривдить, бо наймогутніший! Не потребую допомоги.
Але Мишка вперто наполягала:
– Присягаюся, що колись витягну тебе з халепи.
Лев, сміючись, вирішив: «Не їстиму хвостату, бо не помиляється: ситим і справді не стану.» Звір підняв лапу, й сіренька шмигнула в кущі.
Сталося так, що мисливець, який виловлював тварин, заманюючи в пастку, викопав яму на шляху, яким прямував хижак. Звір упав на дно. Людина міцно зв’язала здобич сіткою та ременями й залишила в лісі до світанку.
На щастя, неподалік пробігала Мишка. Упізнавши правителя, крихітка смикнула полоненого за вуса:
– Пам’ятаєш мене, друже? Сьогодні віддячу за шляхетний учинок.
Розумниця свистом скликала своїх діточок і разом із малюками почала гризти ремені та сітку. Багато годин поспіль без відпочинку працювали мишки й на світанку звільнили царя.
Лев аж підскочив від радості, щиро подякував рятівниці й, розминаючи лапи, мовив:
– Тепер розумію, що найсильніший не той, хто має дуже тіло, а той, у кого є вірні друзі.