Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Як заєць помстився танукі (японська казка)

Казки про:
1136

Як заєць помстився танукі (японська казка)Давно-давно колись жили собі в мирі та злагоді дід і баба.

Одного дня дід подався в поле сіяти ячмінь. Брав жменю зерен і розкидав, приспівуючи:

Зернинко, зернинко, стань тисячею зерен!

Зернинко, зернинко, стань тисячею зерен!

Аж тут де не взявся танукі – та й ну перекривляти діда:

Зогнийте, зернятка, зогнийте,

Щоб з тисячі лишилося одне!

«Який вредний танукі!» – розгнівався дід і кинувся до танукі, але той показав йому язика й дременув у гори.

З досади дід мало не тупав ногами. Вирішив він упіймати танукі й покарати. Обмазав пеньок, на якому той сидів, клеєм, а тоді знову почав сіяти ячмінь і приспівувати:

Зернинко, зернинко, стань тисячею зерен!

Зернинко, зернинко, стань тисячею зерен!

Тим часом танукі знову прибіг і, всівшися на пеньку, почав перекривляти діда:

Зогнийте, зернятка, зогнийте,

Щоб з тисячі лишилося одне!

Дід кинувся з мотузкою до танукі. Той висолопив язика і хотів був дременути, та не зміг – приклеївся до пенька.

– От, голубе, ти й попався! – мовив дід і, спутавши танукі мотузкою, поніс його на спині додому.

– Стара, я впіймав танукі! Звари з нього юшку!

– Який гладенький! Зараз же приготую вечерю,– зраділа баба.

– А я піду на часинку до міста дещо купити,– сказав дід і, підвісивши танукі в кухні на мотузці, пішов.

Баба заходилася ліпити просяні коржики для діда.

Якийсь час танукі висів мовчки, а тоді обізвався людським голосом:

– Господинонько, як вам, певно, важко місити ці коржики! Коли хочете, я вам допоможу. Тільки розв’яжіть мотузку.

– А ти не обдуриш?

– Та хіба я на таке здатен?

– Хай буде по-твоєму,– погодилася добра баба і, спустивши танукі на землю, розв’язала мотузку.

Зраділий танукі взяв у лапи товкачик і почав товкти просо для коржиків, примовляючи:

– Ліпіть, господинонько, коржики, ліпіть, ліпіть!

Та коли стара присіла навпочіпки, танукі як лусне товкачиком її по голові! Баба впала на землю мертва.

– Так тобі й треба! – вигукнув танукі й дременув у гори.

– Який жах! – заголосив дід над бабою, коли повернувся додому.

Почув заєць, як дід плаче, та й питає:

– Діду, що сталося?

– Нечуване лихо: танукі вбив стару! – відповів дід крізь сльози.

– Заспокойтеся, діду, я помщуся за вашу бабу,– мовив заєць і зник.

Якось заєць ламав у горах бамбук. Підійшов до нього танукі та й

питає:

– Зайче, навіщо тобі бамбук?

– Скоро зима, зроблю собі з нього хатку.

– Я тобі допоможу! Хочеш?

– Коли твоя ласка.

Заєць і танукі наламали два оберемки бамбуку і закинувши їх собі на спину, пішли вузенькою гірською стежкою.

Танукі, який йшов попереду, почув, ніби хтось черконув кременем.

– Зайче, що це тріщить?

– Це пташка трісьтрісь з гори Трісьтрісь віщує, що скоро зима.

– Невже?

Танукі знову рушив, а заєць підпалив бамбук на його спині. Бамбук спалахнув і затріщав. Танукі злякався і, намагаючись скинути із себе вогонь, заволав:

– Рятуйте! Рятуйте!

І побіг світ за очі.

Минуло кілька днів. Заєць майстрував човен з кедрового стовбура. Підійшов до нього танукі з обсмаленою спиною та й каже:

– Ну й підвів ти мене того разу!

– Та що ви! Я вперше вас бачу! Ви, певно, із кимось мене сплутали,– відповів заєць байдужим голосом.

– Невже? Невже я помилився? – здивувався танукі. А тоді спитав: – Що це ти робиш, зайче?

– Скоро настане зима, в горах нічого буде їсти. Тож я майструю човен. Ловитиму рибу в річці.

Танукі теж закортіло мати човен.

– Слухай-но, зайче, зроби й мені човен!

– Гаразд! Собі зроблю з дерева, а тобі – з глини.

– Нехай буде по-твоєму.

Танукі приніс глини, і заєць, перемішавши її з сосновою живицею, зліпив човен.

Коли обидва човни – глиняний і дерев’яний – були готові, заєць спустив їх на воду й сказав:

– Ну, то їдьмо рибалити!

– їдьмо,– погодився танукі й сів у глиняний човен.

Незабаром вони випливли на середину річки. Та глиняний човен почав м’якнути й поволі тонути.

– Ой! Мій човен тоне! Зайче, рятуй! – заволав танукі.

Тим часом глиняний човен розвалився і разом з танукі пішов на дно.

Заєць приплив до берега, вистрибнув з човна й помчав до діда.

– Діду, я помстився!

– Дякую! Дякую! – відповів дід і витер сльози.

* Танукі – єнотоподібний собака.