Колись давним-давно в світі стало відбуватися так багато всяких цікавих і хвилюючих подій, що діти перестали засипати ночами. Мами, тати, бабусі і дідусі занепокоїлися. Феї з ельфами теж дуже стривожилися. Адже невиспані діти весь час вередували і тому не помічали фей – їм було не до чарівного народу. І феям це, звичайно, теж не сподобалося, тому що вони дуже люблять бавитись з дітьми.
Тоді король фей скликав усіх своїх підданих – великих і маленьких – на нараду.
– Я обіцяю нагороду тій феї, або тому ельфові, який придумає, як зробити так, щоб діти вчасно засипали, – оголосив король.
Всі одразу взялися думати і гадати, що б таке зробити.
– Придумала! – нарешті вигукнула одна фея. – Я зберу на ниточку маленькі зірочки і помахаю ними у малюків перед очима. Вони заплющать очі від яскравого світла і відразу ж заснуть!
– По-моєму, невдала думка, – стиснула губи інша фея. – Ось я назбираю чарівних слів в стародавній книзі і сплету з них колискову. Як тільки я заспіваю, всі діти заслухаються і заснуть.
Загалом, кожен щось та придумав, і всі тут же взялися за справу. Намисто з маленьких зірочок не допомогло – від його яскравого сяйва діти не тільки не заснули, а збадьорилися ще більше, ніж. Колискова приспала деяких, але далеко не всіх. Те ж саме відбулося, коли одна фея стала ніжно гладити дітей по голівках, – хтось задрімав, а хтось, навпаки, почав крутитися як вуж. Були й такі феї, які вирішили плавно кружляти танцюючи навколо свічки, але діти з такою цікавістю спостерігали за цими феями, що забували про сон.
Дуже скоро феї зрозуміли, що нічого у них не виходить, і зовсім опустили руки. В Чарівному королівстві панував смуток, тому що втомлені діти цілими днями вередували і не хотіли бавитися з феями.
І тільки один маленький ельф на ім’я Коровелл був весь час дуже зайнятий. У перший день він збирав пилок з усіх червоних троянд, які тільки росли в чарівному королівстві, і ховав його в жовтий мішечок, який всюди носив з собою.
На другий день він обійшов усіх знайомих блакитних метеликів і вмовив кожного з них поділитися з ним пилком з крилець. Метеликам подобався маленький Коровелл, і вони скинули трохи пилку в його підставлені долоні, а потім полетіли грітися на сонечку. А Коровелл пересипав пилок метеликів в мішечок, де вже був пилок червоних троянд, і перемішав його.
На третій день вранці Коровелл зачерпнув трошки сонячних відблисків з кожної калюжі і перемішав їх з чорним пилком червоних маків.
Ще він зібрав найм’якший і найяскравіший зелений мох, що покриває стіни палацу, розтер його в ніжний порошок і додав до нього чарівний аромат шипшини, яка розквітає в травні. Ну а потім знову висипав все це в жовтий мішечок.
Непомітно настала ніч. Повертаючись додому через ліс, Коровелл підібрав в калюжі впавшу з неба блискучу зірочку і теж кинув її в мішечок – просто так, навмання. Ну а потім як слід перемішав все, що лежало в мішечку, яскравим зеленим пером, яке загубив птах зимородок.
Коли все було готове, Коровелл закинув свій жовтий мішечок на плече і пішов до палацу до короля.
– Ваша величність, – сказав він, низько вклонившись, – я придумав чарівне зілля, яке приспить будь-яку дитину.
– Ну так показуй швидше! – вигукнув король.
І вони разом полетіли в дитячу, де було багато втомлених і неслухняних дітлахів.
– Дивіться, – прошепотів Коровелл.
Він запхав руку в свій мішечок, набрав жменю блискучого пилку і кинув трошки в очі одному з малюків. І малюк відразу заснув! Тоді Коровелл обсипав пилком маленьку дівчинку, і вона швидко підбігла до своєї мами, опустила голівку і теж міцно заснула. І всі інші діти раптом перестали сваритися між собою і почали терти очі, примовляючи: «Ой, як спати хочеться!»
– Ото молодчина! – вигукнув король. – Яке чудесне зілля! З чого ти його приготував?
Коровелл із задоволенням розповів йому.
– Діти не просто засипають від мого зілля, – сказав він. – Всю ніч їм сняться троянди і метелики, маки і сяйво зірок – одним словом, все найпрекрасніше, що є в цьому світі.
– Дуже добре! – вигукнув король. – Значить, діти перестануть вередувати вдень, і ми знову зможемо бавитися з ними! Скажи, як тебе нагородити?
– Призначте мене пісочним чоловічком, – попросив Коровелл, опускаючись на коліна перед королем. – Зробіть так, щоб я став їхнім другом, приходив до них перед сном і щоб вони всі знали і любили мене.
– Нехай буде так! – відповів король. – Відтепер ти будеш пісочним чоловічком. Вечорами станеш приходити до кожної дитини і сипати їй в очі чарівний пилок, щоб вона швидше заснула, а на наступний день була бадьорою і веселою і бавилися з нами, коли ми прилетимо.
З тих пір кожен вечір до кожної дитини прилітає Пісочний чоловічок. Він дуже швидкий і майже непомітний – як сонячний відблиск на крилах метелика. Він відкриває свій жовтий мішечок, дістає жменю чарівного сонного пилку і, підлетівши, кидає трошки в очі малюкові. Малюк відразу починає терти очі і позіхати і стає сонним, а потім – раз! – і засинає. І всю ніч йому сняться квіти і птахи, метелики і сонячне світло – до самого ранку.