Живуть на найвищій хмарі, у великій небесній хаті, дід Грім та його онука Блискавка.
Дід Грім вже старий-престарий. Брови в нього густі, як ліс, борода сива до пояса, а чоботи залізні, важкі. Хороший він дід, хазяйновитий, тільки от біда – недобачає дуже. А окуляри носити не хоче, каже: "То для слабаків, я ще козацького роду!". До того ж характер має важкий: буркотливий, вічно чимось невдоволений.
А онука його, Блискавка – дівка молода, вогняна, на місці й хвилини не всидить. Вона в діда за поводиря: куди він не йде, вона мусить поперед нього бігти й дорогу освітлювати своїм золотим ліхтариком.
Ось збирається дід Грім небесні отари оглядати.
– Блискавко! – гукає він басом так, що шибки в хатах на землі дрижать. – Ану світи, бо я чобіт не знайду!
Вибігають вони на небесний шлях. Дід іде, ногами човгає, а онука крутиться дзиґою. То тут блимне, то там.
– Та не мигочи ти так! – сердиться дід. – Світи під ноги, бо я впаду!
А Блискавка сміється, їй аби побавитися. Стрибнула вбік – дід у темряві перечепився через чорну хмару і як бабахне! Впав, покотився, порожні бочки з дощем перевернув.
– Ах ти ж негіднице! – реве Грім, підводячись. – Ти чого діда покинула?! Я ж казав прямо світити!
– Та ви, діду, повільний, як черепаха! – відказує гостра на язик онука і знову – блись! – йому просто в очі.
Отут і починається справжня сварка. Дід ногами тупає, кулаком по небу гупає – то на землі люди чують страшний гуркіт. А Блискавка йому в відповідь огризається, іскри розкидає, небо навпіл розсікає. Люди знизу дивляться, хрестяться: "Ого, яка гроза страшна! Видно, сильно дід на онуку розсердився!"
Лаються вони, лаються, аж поки дід не втомиться. Сяде він на хмару, відхекається. А Блискавці стане шкода старого. Підійде вона, обійме його за широкі плечі, погладить по сивій чуприні.
– Ну, годі, діду, – скаже лагідно. – Не буркотіть. Ходімо чай пити.
Дід Грім усміхнеться в вуса, подобрішає. І в ту ж мить на землю починає падати тихий, теплий, благодатний дощ. Це небесна родина помирилася, і природа зітхнула з полегшенням.
Тому знайте: коли небо тріщить і палає – то сімейні розбірки, а коли йде грибний дощ – то любов і злагода в домі Грому.