Колись давно жили чоловік із дружиною. І мали вони трьох синів-близнюків: Уруса, Тахира й Газія. Хлопці були дуже вродливими й такі схожі, що ніхто не міг їх розрізнити.
Якось Урус пішов до лісу й зустрів там красуню Лію. Вони відразу покохали одне одного й вирішили одружитися.
Незабаром Газій подався до лісу. Побачивши його, дівчина подумала, що то її наречений. І цей хлопець також покохав незнайомку й почав просити вийти за нього заміж.
«Як же так? – здивувалася Лія. – Я вже дала обіцянку». Проте вона не заперечила юнакові та знову погодилася.
Наступного дня Тахир пішов до лісу та зустрів Лію. Парубка теж не оминуло почуття любові до дівчини. А красуня все вважала, що це її наречений.
– Пообіцяй стати моєю дружиною! – наполягав хлопець.
«От дивак! – думає Лія. – Вже двічі давала згоду вийти за нього».
І цього разу чорноока приховала свої сумніви та знову погодилася.
Троє братів повідомили матері та батькові, що знайшли собі наречених. «Вона неперевершена! Іншої такої немає!» – переконував кожен.
Нарешті настав день весілля, і брати вирушили по наречену. Дівчина здалеку помітила юнаків і вирішила, що її коханий іде з двома бояринами. Коли ж гості ввійшли до хати, красуня розгубилася: хлопці були неймовірно схожі.
«Хто з них мій наречений?» – розгубилася Лія.
А кожен із братів запевняв, що дівчина саме йому давала згоду.
Тоді красуня запропонувала:
– Я вийду заміж за того, хто принесе найдивовижнішу річ на світі.
Незабаром брати вирушили на пошуки. Хоча й різними дорогами вони прямували, але опинилися на одному базарі. Тахир побачив у старого купця дзеркало.
– Скільки коштує? – поцікавився юнак.
– Сто золотих. Та не дивуйся, що так дорого, адже люстерко чарівне – показує все, що забажаєш, – запевнив торговець.
– Саме те, що потрібно! Дивовижнішої речі не знайдеш! – зрадів парубок і придбав дзеркало.
Газій примітив на базарі надзвичайної краси килим. Але вартість була надто високою.
– Чим же він такий цінний? – запитав хлопець.
– Це не простий килим. Не встигнеш і оком змигнути, як віднесе тебе будь-куди.
– Такого дива ніхто не бачив… – розмірковував уголос юнак. – Беру!
Урус зустрів на базарі дідуся, який пропонував за сто монет яблуко.
– Невже воно із золота? То чому ж продаєте? – здивувався, всміхаючись, хлопець.
– Помиляєшся, юначе, – відповів старий. – Яблуко здатне вилікувати будь-яку недугу!
Зрадів парубок і придбав фрукт.
Зустрілися брати біля воріт базару й почали один перед одним подарунками вихвалятися. Забажали хлопці подивитися, що робить Лія. Зазирнувши у чарівне люстерко, парубки побачили, що дівчина дуже хвора. Не зволікаючи, брати сіли на килим і злетіли високо в небо. Не встигли хлопці роздивитися краєвиди, як опинилися біля оселі красуні. Урус дав бідолашній скуштувати дивовижного яблука – й дівчина одужала.
Брати знову засперечалися, хто гідний одружитися з красунею. Довелося звертатися по допомогу до мудреця, який розсудив юнаків так:
– І дзеркало ціле, і килим зостався, а от яблука вже немає. Отже дівчина повинна обрати Уруса.
Невдовзі відсвяткували пишне весілля й молодята зажили в мирі та злагоді.