Давним-давно жив собі бідний наймит Іван. Та так-то вже бідно жив, що й не сказати. Думав Іван, думав та й надумав піти на заробітки.
Ішов день, ішов два, а на третій день під вечір прийшов він у одне село та й пішов до попа на роботу найматись. Попа не було вдома, десь правив службу Божу в другому повіті. Поговорив Іван з попадею та й залишився на ніч.
Каже йому попадя:
– Є в мене робота, не легка і не важка. Якщо добре зробиш – добрі гроші заплачу.
Іван не від заробітку, то й погодився.
От і каже йому попадя:
– Вмер оце недавно наш батюшка і попросив перед смертю, щоб його поховали в мішку в річці в нічну пору, тоді його душа скоріше в рай попаде.
Здивувався Іван, проте не сказав ні слова: «Чи в річку, то і в річку, чорт з ним. Якщо йому так забандюжилось, відтаскаю». Іван і не знав того, що минулої ночі ночували в попаді три багаті попики, що попадя, побачивши в них багато грошей, підлила отрути в наливочку та й відправила їх грішні душі на той світ, а тепер вона хоче і сліди змить.
Отож повела попадя Івана в темну комору, дала йому мішок з попом та й каже:
– Дивись же, кидай аж насеред річки.
Узяв Іван мішок на плечі, аж присів, і поніс до річки. Приніс, укинув у річку та й каже:
– Ну й важкущий-таки, видно, гріхів багато, заважили; пливи тепер у рай чи в пекло, про мене хоч куди.
Іде Іван до попаді та й думає: «Ну, добре зробив». А попадя зустріла його та й каже:
– А як же ти, сякий-такий, носив, як він ось тут і лежить?
Почухав Іван потилицю: «Оце так штука». А попадя його підгонить:
– Бери мерщій та неси, а то через тебе, ледащо, мій батюшка і в рай запізниться.
Нічого робити, звалив Іван мішок на плечі та й поніс. Укинув попа в річку, став та й дивиться, чи не буде знову вилазить. Ні. Витер Іван мокру чуприну та й пішов до попаді. «Ну, тепер уже, – дума, – відпочину».
Та де там! Не встиг він на поріг ступнути, як попадя уже сичить:
– Ну, вже як таких наймати, то тільки гроші платить! Як же ти, бісів сину, робиш, мішок з попом знову дома. Може, ти його й не носив?
Розсердився Іван та й каже до попа, що в мішку:
– Ну, тепер ти в мене не втечеш!
Скинув мішок на плечі третій раз та й приніс до річки. Приніс, поставив мішок на березі, знайшов камінець, прив'язав та й укинув з найкрутішого берега.
– Ху! – зітхнув Іван і поплентався до попаді, ледве ноги несе.
Ішов він, ішов, коли глядь – з другого кінця іде батюшка з хрестом і прямо до матушки в двір (то ж батюшка повертався вдосвіта із служби Божої додому). Як глянув Іван, аж серце в нього забилося:
– А, так я тебе ношу однією дорогою, а ти тікаєш додому другою? Спіймався! Я тебе набігаю!
Схватив Іван камінь і вбив попа. Убив, закинув на плечі і побіг до річки бігом, бо вже починало світати. Біг, від гніву не почував ні втоми, ні ніг під собою не чув. Коли це сторож з калаталом як закричить:
– Хто йде?
– Чорт попа несе! – відказав Іван та й подався. Приніс до річки, прив'язав два камені до шиї та й укинув з крутого берега.
– Аж тепер, – каже, – ти не вилізеш!
Та й повернувся до попаді. Іде та й думає: «Бач, який святий та божий, ані стида, ні совісті; я його однією дорогою ношу, а він другою тікає. Хотів уморити чоловіка, а ще йому в рай».
Прийшов Іван, а попадя його зустрічає рада та весела.
– На ж, – каже, – Іване, тобі гроші за роботу, аж тепер ти молодець, батюшка не вернувся.
Взяв Іван гроші та й каже:
– Якби знав, що мені з вашим батюшкою така морока буде, то й не брався б. Тільки відніс його втретє, вертаюся до вас, аж глядь – з другого боку прямо в двір біжить, та ще й з хрестом. Узяла мене злість, думаю: «Так доки я за ним буду бігать?» Як тарахнув каменюкою, схватив на плечі та в річку його, ще й два камені до шиї прив'язав. Тепер уже чорта вилізе!
– А-а-а! – закричала попадя та й зомліла.
– Вам і сам дідько не вгодить! – сказав Іван та й пішов своєю дорогою роботи шукати.