Жив собі на світі Кролик. Був він не лише прудкий, а й напрочуд скромний та ввічливий.
Якось, добряче поласувавши соковитою капустою на селянському городі, зібрався він вертатися додому. Аж раптом серце в нього закалатало: неподалік з'явилася Лисиця. Руда саме поверталася до лісу зла й голодна, бо не вдалося їй поцупити курку з пташиного двору, тож Кролик міг стати їй чудовою вечерею.
Злякався вухань. Тікати! Але куди? І він прожогом кинувся до найближчої печери. Та бідолаха й гадки не мав, що там на нього чигає інша небезпека – у тій темній прохолоді оселилася Змія.
Проте Кролик був дуже добре вихований. Він знав золоте правило: без дозволу до чужої оселі заходити не гоже, навіть якщо за тобою женеться лиха доля."Треба привітатися, – подумав він. – Але з ким? Звісно ж, із печерою!"
Сів він на задні лапки біля входу й шанобливо промовив:
– Доброго здоров'я, шановна печеро! Чи дозволите мені, будь ласка, увійти?
Як же зраділа Змія, почувши кролячий голос! Вона саме мріяла про такий обід.
– Заходьте, заходьте, прошу! – просичала вона солодким голосом, сподіваючись заманити гостя в пастку.
Та Кролик мав не лише гарні манери, а й чуйні вуха. Він одразу впізнав, кому належить цей підступний голос.
– Ой, вибачте, що потурбував! – вигукнув він. – Я зовсім забув, що вдома на мене чекає Кролиця! До побачення!
І накивав п'ятами так, що тільки курява встала.
Добіг Кролик до своєї безпечної нірки, віддихався й подумав: "Все-таки, ввічливість ще нікому в житті не завадила".
А Змія скрутилася в клубок і розчаровано прошипіла в темряві:
– Краще б я мовчала! Ох уже ці ввічливі кролики! І треба ж було йому дозволу питати!