Були собі чоловік і жінка. Жили вони так добре, що ніколи ніхто не чув і не бачив, щоб вони хоч раз посварилися. А чортяці таке – хоч умирай: так було завидно і прикро.
Заліз чорт під купу бадилля і думає: "Давай-но я так зроблю, щоб вони посварилися".
Сидів, сидів чорт під купою, вже й висох зовсім, а чоловік з жінкою і не думають сваритися.
Аж бачить якось чорт, що йде чоловік з косою сіно косити. Виліз він з-під купи і до нього лагідненько-добренько:
– Ой, кумонько-голубонько, так добре ви живете зі своєю жінкою, але вона, відьма, хоче вас зарізати.
– Як, за що? – здивувався чоловік.
– От як не вірите, то прийдете з косовиці, пообідаєте і ляжете спати. Тільки не засніть. Бігме, побачите, що заріже.
Подався чоловік на косовицю, а чортисько прибігає до жінки і так лагідненько-добренько:
– Ой, кумочко-голубочко, а що я вам скажу... Ви так хорошенько живете зі своїм чоловіком. Але є в нього одна волосина, така довга. Якби ви та обрізали її, то, бігме, ще б ліпше жили.
У жінки вже думка: "Як би ту волосину одрізати, щоб ще ліпше жити".
Прийшов чоловік з косовиці:
– Дай-но, жінко, поїсти.
Поїв чоловік, а далі:
– Дай-но подушку, бо спати щось хочеться.
Ліг чоловік, будто дрімає, а одним оком все поглядає. А жінка бачить, що чоловік мовби вже спить, та за ножа, ще й погострила, щоб волосину одрізати, і до чоловіка. Та він схопився – і до жінки:
– Ах ти ж, сяка-така. Казав правду мені кум, що хочеш мене зарізати. Та я бачу, що вже заріжеш.
– Та що ти таке кажеш, чоловіче? – каже жінка. – Я ж не хотіла тебе різати, тільки волосинку відрізати, щоб ми ще краще жили! Так кума радила.
– Ага, кума радила... – буркнув чоловік і відвернувся до стіни. – Гарні в тебе порадниці.
– Та йди ти, – образилась жінка, – не вір мені, коли не хочеш!
А чорт з-під купи регоче: "Ха-ха-ха! Хоч трохи, та посварив!" – і побіг у яр, радий, що хоч трішки своє зробив.
А чоловік із жінкою трохи подулися, та до вечора й помирилися. Бо де любов, там і сварка не страшна.