Ненькова сопілка й батіжок (українська народна казка)

***

Ненькова сопілка й батіжок (українська народна казка) Жив собі бідний чоловік і жінка. Вони мали трьох єинів. Два були розумні, а третій – не дуже. Звали його Офермою.

Минули роки, чоловік і жінка зістарілися, а сини повиростали, стали легіяями, як дуби. Перед смертю чоловік покликав їх і каже:

– Як умру, аби-сьте по одному приходили на мою могилу ночувати – кожний один тиждень.

– Добре, неньку,– відповіли хлопці. Чоловік помер. Його поховали. А тут на

могилу треба йти ночувати.

– Я не піду, боюся,– відповів найстарші.– Може би, ти, Офермо, пішов за мене?

– А що? Можу піти.

Оферма повечеряв, одягнувся у теплий кожух і пішов на цвинтар. Ліг на ненькову могилу й збирається заснути. Раптом чує:

– Це ти, Офермо?

– Це я, неньку.

– А чому першим ке прийшов найстарший?

– Сказав, що боїться.

– Їсти тобі дали?

– Дали.

– А не холодно?

– У мене е теплий кожух, неньку.

– За те, що ти добрий, дарую тобі сопілочку. Як на ній заграєш, то сповниться все, що захочеш. Тепер іди додому.

Оферма засунув сопілочку за пояс і прийшов додому. Поліз на піч спати. Найстарший спитав:

– Як там? Балакав з неньком?

– А чому би й ні?

– Що вони казали?

– Питали, чи я їв і чи не холодно мені.

Найстарший не повірив:

– Все це тобі, дурному, приснилося!

– Най буде й так.

На другий тиждень мав іти на батькову могилу середульший брат. Але він сказав:

– Я не піду, бо не маю часу. Ти б не пішов за мене, Офермо?

– А що, можу піти,– погодився дурний.

Його нагодували, дали теплий сардак і верітку – вирядили на цвинтар.

На могилі Оферма простелив верітку, накрився сардаком і ліг собі спати. Та вчув неньків голос:

– Ти знову тут, синку? А чому другим середущий не прийшов?

– Казав, що він часу не має.

– Коли так, візьми й цей батіжок. Він буде рятувати тебе від небезпеки. А тепер іди додому і можеш більше на мою могилу не при-ходити вночі.

Оферма засунув батіжок за пояс, подався додому і ліг на піч спати. Середущий спитав :

– Ну, балакав з неньком?

– Аякже!

– Що він сказав?

– Аби-м більше вночі не приходив.

Середущий на повірив.

– А щоб ти скис! Таке може тільки приснитися дурному.

Оферма захропів на цілу хату. Спав три дні й три ночі. А коли прокинувся, брати і їх жінки сказали йому:

– Ти нам, як сіль в оці та як хрін у носі. Іди звідси, куди очі дивляться, бо ми не будемо тебе, дурного, годувати.

– Най буде й так,– відповів Оферма. Одягнув на себе дрантивий сардак, засунув за черес сопілку й батіжок і поманджав до самої столиці. Питав одного, другого і третього, чи нема десь муки на руки, бо вже дуже хотілося їсти. Один чоловік порадив йому:

– Нашому королеві треба вівчаря. Іди до палацу... Як попасеш п'ять років його вівці, то віддасть за тебе одну із своїх доньок.

Хлопець – до палацу. Поклонився королеві й каже:

– Хочу бути твоїм вівчарем.

Король утішився:

– Дуже добре, легіню! Але одна умова: як поженеш отару в гори, то най вона пасеться там, де схоче...

– Най буде й так,– погодився Оферма.

Наступного дня погнав вівці в гори. Вони йшли і йшли, не хотіли стати ні на хвильку. Вийшли на галявину, яка була покрита шовковою травою. Оферма ліг під дубом і заснув. Його розбудило ревіння: то прилетів триголовий змій, який розкрив над ним страшну пащеку.

– Чого ти роззявився? – спитав Оферма.

– Твої вівці випасли і сталабували мою шовкову траву! За це я тебе з'їм!

Оферма схопив батіжок з-за череса – й почалася бійка. Як цьвохне один раз – голова змія котиться до ярка, як гарбуз. Цьвохне другий раз – уже друга голова летить.

Уздрів змій, що біда, і почав просити:

– Не вбивай мене, легіню! Лиши хоч одну голову. Я тобі подарую свою золоту хату.

А в Оферми добре, м'яке серце. І він відповів:

– Най буде й так. Ходімо до твоєї хати.

Змій повзе за парубком і на кожному кроці

хоче його вкусити. Але Оферма не ховає за черес батіг.

Стали перед порогом золотої хати. Змій сказав:

– У моєму Лівому вусі є ключ від дверей – засунь руку, візьми й відчини.

– Твоя ж хата і твій ключ – то сам і відчиняй.

Змій стріпнув головою – ключ упав на землю!

– Підніми ключ, легіню,– зманює змін далі.

Але Оферма теж не є дурний.

– Ти ж сам кинув – то сам підніми.

Коли змій нахилився, хлопець упік його батіжком – і фертик: змій більше не встав.

Оферма відімкнув двері, увійшов до хати і сів собі за стіл. Йому захотілося викурити люльку. Взяв золоту нушку-табакерку, але коли її відкрив, то звідси вискочив якийсь кудлатий псисько і спитав людським голосом:

– Чого хочеш, господарю?

– Спочатку люльку викурити, а потім коня, та не простого – золотого. Хочу об'їхати цю хату.

– Усе буде зроблено, господарю.

Не встиг Оферма затягтися димом, як під вікнами вже стояв золотий кінь. Хлопець вийшов до коня, схопив його за золоту гриву і сів собі в золоте сідло.

– Поїдемо над хмарами чи понад землею? – спитая його кінь.

– Понад землею.

Кінь пустився й летів цілий рік, доки Оферма обдивився свою золоту хату. Коли були знову на подвір'ї, кінь спитав:

– Їдеш і далі чи злізаєш?

– Та злізаю, бо мушу йти глянути, де ділися королівські вівці.

Оферма повернувся на .галявину й шукає отару. Але вона гейби крізь землю провалилася – нема ніде жодної овечки, хоч реви до неба. Хлопець згадав про ненькову сопілку – витягнув з-під череса й заграв. Не минуло й хвилини, як вівці позбігалися й забекали довкола на весь ліс. їх було ще раз так, як він залишив, бо за рік ягниці окотилися. Оферма погнав отару додому.

А найменша донька короля глипнула у вікно, уздріла його і радісно крикнула:

– Тату, вівчар вертається з вівцями!

– Не говори дурниць,– заперечив король.– Молодий змій давно його роздер на дрібні кавалки.

– Правду кажу, тату...

Король виліз аж на дах палацу. Дивився, придивлявся й зарепетував:

– ...Я все одно уб'ю лайдака, як не дорахуюся якоїсь вівці!

Хлопець пригнав отару на подвір'я. Король вибіг, почав рахувати. Рахував три дні й нарахував ще більше, ніж було перед тим.

– Завтра знову поженеш! – наказав Офермі.

– Най буде й так. Це ж моя служба,– погодився вівчар.

Уранці взяв торбинку з хлібом і цибуле*©, засунув за черес сопілку й батіжок й погнав вівці на зелену пашу. Ішли три дні й три ночі, доки не дісталися на галявину з шовковою травою.

Вівці паслися, а Оферма з'їв хліба з цибулею і ліг під старим дубом. Раптом чує – над

ним хтось реве і ніби розмахує запаленим околотом. А то форкав на нього вогнем шестиголовий змій. Оферма схопився, як ошпарений.

– Гов, дурний змію, таж я не свиня, що хочеш мене обсмалити!

Змій відповів:

– Мой, твої вівці випасли і сталабували мою шовкову траву. Своїм життям маєш заплатити!

Змій роззявив шість пащек – кожна з них була така велика, як багацька стодола.

А Оферма витягнув із-за череса чарівний батіжок і як почав ним ляскати! За якусь хвильку п'ять голів полетіли в ярок. Змій почав просити:

– Змилуйся, легіню, дарую тобі свій кришталевий дім, тільки не рубай мені останньої голови.

– Най буде та , живи, доки сам не здохнеш,– відповів Оферма.– Ходімо до твого кришталевого дому.

Змій тягся за Офермою, щоб скочити на нього і з'їсти. Але хлопець теж не був дурним – як цьвохне батогом, то лиходій вдесятеро зви-вається.

Перед порогом змій сказав:

– Ключ у мене під язиком, засунь руку і візьми...

– Ага, шукай дурніших за себе – не дам тобі відкусити руку! – і вівчар свиснув батіжком: – Виплюни!

Змій виплюнув кришталевий ключик.

– Бери й відчиняй! – наказав Оферма.

– Відчини ти сам! – відповів змій з такою злобою, що з пащі зі словами вирвався сніп вогню.

Легінь відтяв змієві й шосту голову. Потім узяв ключик і відімкнув двері. Як увійшов – очам не повірив: довкола все блищало, аж сміялося. Оферма сів за стіл, почув себе господарем. Закортіло навіть запалити. Взяв зі столу пушку-табакерку й одкрив її. Звідти знову вискочив якийсь кудлатий псисько й запитав людським голосом:

– Чого треба, господарю?

– Подай мені люльку, аби-м собі посидів, бо зроду не бачив отакого дива. Приведи й коня, аби я міг об'їхати дім...

Не встиг Оферма й раз пакнути з люльки, як перед вікнами вже став кришталевий кінь з кришталевим сідлом. Оферма вийшов на подвір'я і сів на коня.

– Як ти хочеш їхати – понад хмарами чи понад землею? – спитав його кінь.

– Понад землею, аби видно все, що в довкола дому.

Оферма вівкав від утіхи – так йому подобався кришталевий дім. Вони їхали два роки. Вернулися на подвір'я і кінь спитав:

– Поїдемо далі?

– Ні, мушу злізти, бо не знаю, де королівські вівці.

Оферма знову побіг на галявину – а там жодної овечки. Він витягнув ненькову сопілку і заграв. Тої ж хвилини почали збігатися до нього королівські вівці. А їх було у три рази більше, аніж передом, бо ягниці двічі окотилися.

Погнав овець додому. Як наближався до палацу, найменша королівна аж у долоні заплескала:

– Тату, ади, вівчар повертається з нашою отарою.

– Не кажи, його вже давно з'їв середущий змій! – відповів король.

– То Оферма, тату!

Король вибрався аж на комин палацу. Дивився, придивлявся і раптом загорлав:

– Знову той лайдак іде на мою голову. Та як недорахуюся хоч однієї вівці – тут йому кінець?

А Оферма йшов собі веселий, моргав найменшій королівні, яка сіла на вікно й сміялася ДО НЬОГОІ

Король навіть не рахував вівці – так їх було багато. Став надутий, як сова. А Оферма каже:

– Та наймолодша королівна буде мені за жінку, правда, ваша милість?

– Не криши петрушку, бо риба ще в ріці,– сердився король.– Найстарший змій має тебе роздерти... Аби-сь знав! Завтра знову виганяй отару.

Уранці Оферма сунув у торбину хліба і цибулі та й погнав овець на пасовисько. Дійшли до галявини, на якій росла шовкова трава.

Легінь з'їв кавалок хліба із цибулею й ліг під дубом шати. Нараз почувся такий рев, що листя на деревах затремтіло.

– Е-е, спати не можна, бо сюди летить найстарший змій,;– подумав Оферма, згадавши, чим погрожував король.

Справді, на гаштину налетів старші дванадщятиголовий змій. Сипав довкола себе такий страшний вогонь, що дерева і трави горіли. Уздрів Оферму й заревів:

– Нащо талабуєш тут мою траву?

– Бо мені так хочеться,– відповів Оферма.

– Я тебе з'їм; як пес муху!

– Подавишся,– вигукнув Оферма і вихопив батіжок. А той аж засвистів. Голови змія котилися одна за другою до ярка. Як залишилася одна, змій почав просити:

– Змилуйся, легіню, не рубай останню... Я тобі подарую діамантовий палац.

- Ні, я вже знаю вас, проклятих зміїв! Даруєте, аби мене з'їсти! Нема дурних!..– Свиснув батіжок, і полетіла дванадцята голова. У ній під язиком Оферма знайшов діамантовий ключик і відімкнув двері у діамантовий палац. А там усе блищало, як сонце. Він закрив очі долонями, аби не осліпнути. Потім сів за стіл, хотів викурити люльку. Тільки відкрив пушку з тютюном, як вискочив знову кудлатий псисько.

– Чого потребуєш, мій господарю?

– Дай мені люльку й приведи коня, най зроблю обзорини.

Не встиг Оферма і три рази пакнути, як під вікнами постав діамантовий кінь. Оферма вийшов на подвір'я і сів на коня, у діамантове сідло.

– Гайда навколо палацу! Але понад землею, аби-м усе видів.

їхали три роки, доки об'їхали увесь діамантовий палац, й вернулися на те саме місце.

– їдеш далі, господарю?

– Вже доста, бо не знаю, що там діється з королівськими вівцями.

Прийшов на галявину – ні одної овечки не видно. Та парубок витягнув із-за череса сопілку і заграв. Вівці гейби з-під землі з'явилися, і їх було, як листя на старому дубі, бо ягниці всі три роки окочувалися.

Оферма погнав отару додому.

– Тату, вівчар вернувся живим! – зраділа наймолодша королівна.

А король розсердився:

– Ади, такий дрантюх – і хоче стати моїм зятем!..

Та мусив віддати за свого вівчаря найменшу королівну. Зіграли гойне весілля: було на ньому тисяча пар гостей, а музика грала цілий тиждень.

Оферма забрав жіночку і перейшов жити до палаців, які йому подарували змії. Один день жив у золотому, другий – у кришталевому, а третій – в діамантовому. На четвертий день сказав своїй жінці:

– Нудно в чужих палацах. Де я народився, там і кропива мила. Вертаймося в село, бо тут мені світ дошками забитий.

– Їдьмо, чоловічку!

У селі Оферма збудував собі хатку і жив у ній зі своєю жінкою у любові й злагоді.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)