Лисичка з Журавлем у велику приязнь зайшли, навіть десь покумалися. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості.
– Приходи, кумцю! Приходи, любочку! Чим хата багата, тим і пригощу.
Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тонесенько по тарілці та й поставила перед кумом.
– Живися, кумочку, не погордуй! Сама варила.
Журавель стук-стук дзьобом – нічого не спіймав.
А Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама все й не з’їла. А коли кашки не стало, вона й мовить:
– Вибачай кумочку, більше не маю вас чим гостити.
– Спасибі й за те, – пісним голосом промовив Журавель.
– А ти б, кумонько, до мене завтра в гості прийшла!
– Добре, кумочку, прийду, чому не прийти, – мовить Лисичка.
На другий день приходить Лисичка, а Журавель наварив м’яса, бурячків, квасольки, картопельки, покраяв усе те на дрібні шматочки, зложив у високе горнятко з вузькою шийкою та й поставив на столі перед Лисичкою.
– Живися, кумонько! Не погордуй, люба моя, – припрошує Журавель.
Нюхає Лисичка – добра страва! Встромляє голову до горнятка – не йде голова! Пробує лапою – годі витягнути. Крутиться Лисичка, заскакує відти й відти довкола горнятка – нічого не порадить. А Журавель не дармує. Дзьоб-дзьоб у горнятко та й їсть собі шматочок за шматочком, поки всього не виїв.
– Вибачайте, кумонько, – мовить, випорожнивши горнятко, – чим хата багата, тим і рада, а більше на сей раз нічого не розстарав.
Розсердилася Лисичка, навіть не подякувала за гостину. Вона, бачите, думала, що на цілий тиждень наїсться, а тут прийшлося додому йти, облизня спіймавши. Відтоді й зареклася Лисичка з журавлями приязнь водити.