Жив собі багатий чоловік, і був у нього син. Добре виховав він хлопця вдома, а коли той виріс – сказав:
– Іди, сину, в мандри. Не для того, щоб грошей назбирати, а щоб розуму набратися, побачити світ, дізнатися, як важко людям живеться, як багато треба працювати, щоб чесно прожити свій короткий вік.
Дав батько синові трохи грошей на дорогу, настанову добру дав, поблагословив – і відпустив.
Йде юнак світом, і от прийшов до одного міста. А там – ведуть людину на страту.
Підбіг юнак і питає:
– За що ж його на смерть? Що зробив?
– Боргів у нього повно. А віддати нема чим. У нас за таке – смертна кара, – пояснили люди.
Юнак аж стрепенувся. Підходить до суддів:
– Панове! А чи можу я заплатити за нього і викупити?
– Якщо хочеш – плати. Стане твоїм боржником. Іди з ним куди хочеш.
Юнак віддав усі свої гроші, продав одежу до останньої сорочки – аби врятувати чужу людину. І пішли вони разом світом, по копійці збираючи.
Одного вечора, коли лягли відпочити, боржник мовив:
– Важке таке життя... І жаль мені тебе, хлопче, бо ти через мене терпиш. Є у мене названа сестра – вила, лісова чаклунка. Живе вона в зачарованому лісі. Може, вона нам порадить, як розбагатіти?
Юнак погодився.
Йшли вони довго, і от увійшли в дивний ліс. Дерева там були до самого місяця, стовбури – срібні, а листя – золоте. Посеред лісу палало полум’я, а над ним клубочився дим.
– Що це? – злякався юнак. – Яке ж це диво?
– Не бійся, – сказав товариш. – Це мої сестри й матері названі. Але разом нам до них не можна. Я піду перший, а ти сиди під тим деревом – бачиш, золотим, із перловим листям. Але ні слова не мов! Якщо вилa побачить юнака – перетворить його на звіра.
Сказав – і зник, мов крізь землю провалився.
Сидів юнак, чекав... Та не витримав. Пішов глибше в ліс – і побачив хоровод з крилатих дівчат. Спалахнули, мов зорі, закружляли, заспівали...
Заховався хлопець, щоб хоч глянути, хоч на мить. Але одна з віл його помітила й зачарувала поглядом. І в ту ж мить він осліп та онімів.
Злякався юнак, гірко заплакав...
І ось прилетів товариш – на крилах. Побачив, що сталося, дістав маленьку срібну сопілку, виліз на дерево і заграв. З усіх кінців лісу злетілися вилa, чаклуни, названі брати й сестри.
Почали шукати цілющі трави, лікували юнака – і прозрів він, і голос до нього повернувся.
Вилa зраділи і прийняли його до себе. Навіть одну з них віддали за дружину. І зажив юнак у тому лісі в багатстві та любові.
Але з роками серце його потягнуло додому. Пішов, коли посивів, – і застав батька при смерті. Попрощався з ним, поховав по-людськи, і жив до кінця днів праведним життям.
Але щоразу влітку йшов до чарівного лісу, провідати своїх друзів.