У тітоньки Люсі був дім і садок. Тітонька Люсі жила в хаті, а в садку жили мурахи.
Якось мурашка Томас сказав:
– Піду-но пошукаю чогось смачненького!
Він підповз під дверима будинку і потрапив до кухні, де стояв буфет. Потім по дверцятах буфета дістався до замкової шпарини і – шусть! – усередину.
У буфеті він роззирнувся, побачив величезну банку з цукровим піском і вигукнув:
– Якраз те, що я люблю!
І, недовго думаючи, почав наминати цукор, який був солодким, як і годиться справжньому цукру. Томас їв та їв і ставав усе гладкішим і гладкішим. Нарешті, він вже просто не міг більше їсти.
Тоді він вирішив, що час вирушати додому, і спробував пролізти назад крізь замкову шпарину. Але він став таким гладким, що не зміг пролізти.
Бідолаха Томас сів і заплакав. Він знав, що мама буде чекати на нього і хвилюватися. Він ще раз спробував пролізти крізь замкову шпарину, але знову нічого не вийшло – він став занадто гладким.
Щоб схуднути, довелося зайнятися гімнастикою. Він робив нахили і присідання, вдихи і видихи – раз-два, раз-два! – бігав по буфету... і ось, нарешті, знову став таким, як раніше.
Він уже зібрався в дорогу, як раптом відчув, що зовсім знесилів від голоду.
"Непогано б підкріпитися на доріжку", – подумав він і з'їв трошки цукру.
Цукор був смачний, і він їв ще і ще – напевно, хотів набратися сил, щоб швидше добігти до дому. Але коли він поліз у замкову шпарину, нічого у нього знову не вийшло, він знову занадто погладшав.
І йому довелося знову зайнятися гімнастикою: раз-два, раз-два, раз-два!
Тепер вже Томас пам'ятав: голодний чи не голодний, але, якщо хочеш потрапити додому, цукру краще не торкатися! Він вдало проліз крізь замкову шпарину, спустився по дверцятах буфета на підлогу, підповз під кухонні двері та опинився в садку.
Повернувшись додому, він розповів мамі про свої пригоди з цукром.
Тоді вона скликала всіх мурах і сказала:
– Нам треба поговорити з тітонькою Люсі!
І мурахи рушили садом до будинку, підповзли під двері, потім з кухні потрапили до коридору, звідти до вітальні тітоньки Люсі, по килиму до стільця, на якому вона сиділа, потім вгору по ніжці стільця до неї на коліна.
Тітонька Люсі дуже зраділа мурашкам. Вони в один голос розповіли їй, як Томас проліз крізь замкову шпарину буфета ДО ЦУКРУ і не зміг пролізти назад ПІСЛЯ ЦУКРУ.
І тітонька Люсі пообіцяла, що відтепер залишатиме цукор у блюдечку на підлозі – спеціально для мурашок. І всі мурашки по черзі подякували тітоньці Люсі, лоскотно поцілували її на прощання і повернулися додому.