Якось вирушили в дорогу Доброзичливець та Зловмисник. Довго подорожували вони, і вийшли у них припаси. От і каже Зловмисник Доброзичливцю:
– Ми з’їли всі припаси. Щоб не вмерти з голоду, заріжмо твого коня. А з’їмо це м’ясо, заріжемо й мого.
Погодився Доброзичливець. Зарізали вони його коня й рушили далі. Та через деякий час скінчилося й це м’ясо.
– Ой голодний я, друже. Вмираю з голоду! – знову каже Зловмисник. – Зроби добре діло ще раз: дай мені з’їсти твої очі. Тоді я заріжу свого коня й віддам тобі свої очі.
Погодився й на це Доброзичливець, а Зловмисник штовхнув потім його в глибокий яр і поскакав собі далі.
Поблукав Доброзичливець по яру, надибав якусь печеру й ліг у ній відпочити. А тим часом і ніч зайшла. І зібрались у яру на таємну розмову тигр, барс та вовк.
От і каже вовк:
– Недалеко звідси пасуть велику отару. Я пастухів не боюся. Та є в них страшний сірий собака. Жовч у цього собаки – ліки від усіх хвороб, вони й мертвого піднімуть.
– А у верхів’ї цього яру на одному з горбів лежить золотий зливок завбільшки з кінську голову,– каже тигр.– Той, хто на нього гляне, стане хоробрим і дужим.
– Що ж, і я розкажу таємницю, коли ви розказали свої, – каже барс.– По дну цього яру тече струмок. Сліпий, що вмиється його водою, одразу ж прозріє. Може, й ця таємниця вам колись знадобиться.
Поговорили звірі собі та й розійшлися. Доброзичливець, що був недалеко і чув усю їхню розмову, одразу ж вирушив шукати той струмок. Знайшовши, вмився його водою і одразу ж прозрів. Зрадів Доброзичливець і пішов по золото. Зливок, завбільшки з кінську голову, відніс пастухам і купив у них сірого собаку. Так він здобув собачу жовч, висушив її, сховав ті ліки од усіх хвороб у шкіряну торбинку й вирушив собі далі.
Йшов та йшов Доброзичливець, коли бачить велике місто. В цьому місті довго хворіла ханова дочка. Хан оголосив: «Тому, хто врятує мою дочку, віддам її за дружину». Прийшов Доброзичливець до ханського палацу, розтер у піалі собачу жовч і подав її хановій дочці. Випила дівчина дивні ліки й одразу ж одужала. Доброзичливець оженився на ній і отримав від хана частину ханства.
Якось зустрів Доброзичливця Зловмисник та й питає його:
– Як тобі пощастило розбагатіти?
Доброзичливець усміхнувся:
– Завдяки тобі, друже. Якби не ти, не мати б мені багатства. Але зробити це не просто. Ти сховайся в печеру в тому ж яру, де колись ховався я.
Зрадів Зловмисник. Знайшов він печеру в тому ж яру й заховався там.
Уночі знов зібрались на таємну розмову в яру тигр, барс та вовк.
– Немає вже біля отари злющого сірого собаки, – радісно каже вовк.
– А у мене не стало золота. Хто його взяв – не знаю,– журиться тигр.
– Тут щось не так,– озвався й барс.– Не інакше – хтось підслухав нас. Може, й сьогодні підслуховує. Анумо огляньмо все навкруги.
Глянули звірі, аж у печері сидить чоловік. Схопили вони Зловмисника... А Доброзичливець живе ще й донині...