Трапилось так, що цар звірів – тигр – тяжко захворів. Він лежав у своїй печері і так голосно стогнав, що заєць, який жив у другому кінці лісу, від страху закривав лапками свої довгі вуха.
Даремно звірі шукали для свого повелителя ліки. З кожним днем тигрові ставало все гірше і гірше.
І тоді перший міністр царя – вовк – оголосив усім звірям, щоб вони йшли прощатися з володарем гір і лісів.
Цілий день у печері тигра товклись звірі. Вони низько вклонялися своєму цареві і бажали йому швидкого одужання.
Надвечір стало відомо, що тигра відвідали всі звірі, крім одного. Не з’явилася відвідати царя звірів лисиця. А вовк уже давно був злий на неї, тому що лисиця завжди глузувала з нього і запевняла, що перший міністр схожий на звичайнісінького собаку.
І от, дізнавшись, що лисиця не прийшла відвідати царя, вовк з’явився у печері вмираючого тигра і сказав:
– Великий і грізний царю! Всі піддані побували у твого ложа, всі побажали тобі щастя і одужання. Лише один звір забув про свій обов’язок і не захотів тебе відвідати.
– Хто це? – запитав тигр.
– Назви мені ім’я цього безчесного злочинця.
Вовк зловтішно вишкірився:
– Це лисиця, о справедливий царю! За такий злочин вона заслуговує суворого покарання.
– Ну то знайди її і розірви на шматки! – рявкнув тигр.
Зраділий вовк вискочив із печери тигра і помчав на узлісся, де мешкала лисиця.
А лисиця, виявляється, лежала в кущах біля печери тигра і слухала, що говорить про неї сірий. Коли вовк зник за деревами, лисиця увійшла до печери тигра і шанобливо привітала хворого царя зрірів.
– Хто тебе впустив до мене? – закричав тигр.
– Як ти наважилася й досі не з’явитися і не побажати мені здоров’я і довголітнього щастя?
Лисиця лягла на долівку, розпушила рудого хвоста і промовила солодким голосом:
– Вислухай, великий царю, чому твоя вірна слуга з’явилася так пізно. Всі звірі вже побували у твого ложа і вітали тебе. Та ніхто не приніс тобі цілющих ліків і не подумав про те, як полегшити твої муки.
– Це правильно! – сказав тигр.
– Ніхто з них не порадив мені, як знову стати здоровим і сильним.
А лисиця продовжувала:
– Запитувати про здоров’я – це перший крок у повазі до тебе та від цього ще ніхто не видужував. День і ніч я думала про те, як подовжити твоє велике життя. Я побувала у всіх країнах, щоб дізнатися, які ліки допоможуть тобі вилікуватись. Ось чому, великий царю, з’явилась я до тебе так пізно.
Почувши такі слова, тигр радісно вигукнув:
– Яке щастя, що вовк не встиг виконати мій наказ. Скоріше дай мені твої ліки, і, якщо вони допоможуть мені, я зроблю тебе першим міністром.
Лисиця відповіла:
– Я оббігла десять країн, перш ніж потрапила до знаменитого індійського лікаря. Я запитала його, що треба зробити, щоб мій повелитель, гроза лісів і гір, був здоровий і щасливий; і знаменитий лікар відповів мені: нехай тигр проспить десять ночей на вовчій шкурі – тоді він знову буде здоровий.
Сказавши так, лисиця вклонилася цареві звірів і залишила печеру.
Тигр одразу ж наказав знайти вовка і здерти з нього шкуру.
Розтягнувшись на вовчій шкурі, тигр почав чекати одужання.
А лисиця тим часом зібрала свої пожитки і переселилась до сусіднього лісу.
Десять днів і ночей пролежав тигр на вовчій шкурі та так і не видужав. Зрозумів тоді цар звірів, що обдурила його руда лисиця, але було пізно: скільки її не шукали, так і не знайшли.
А смерть вовкові по заслузі: хто хоче занапастити будь-кого іншого, сам часто залишається без шкури.