Лихо однооке (російська казка)

Жив коваль розкошуючи і лиха не знав.

– Що це, – казав коваль, – жодного лиха я за своє життя в очі не бачив! Хоч подивився б, яке там таке лихо на світі.

От і пішов коваль лиха шукати. Ішов, ішов, зайшов у дрімучий ліс; ніч близько, а ночувати ніде і їсти хочеться. Оглядається навсібіч і бачить: недалечко стоїть велика хата. Постукав – ніхто не відгукується; відчинив двері, зайшов – порожньо, недобре. Заліз коваль на піч і ліг спати не вечерявши.

Почав було вже засинати коваль, як двері відчинилися, і зайшла до хати ціла отара баранів, а за ними Лихо – баба величезна, страшна, з одним оком. Понюхало Лихо довкола і каже:

– Е, та в мене, певно, гості; буде мені, Лиху, чим поснідати: давненько я людського м’яса не їло.

Запалило Лихо скіпку і стягло коваля з печі, як малу дитину.

– Ласкаво прошу, нежданий гостю! Дякую, що завітав; певно, ти зголоднів і схуд, – і лапає Лихо коваля, чи гладкий, а в того від страху жижки тремтять.

– Ну, нічого робити, спершу повечеряймо, – каже Лихо.

Принесло велику в’язку дров, затопило піч, зарізало барана, розчинило і засмажило.

Сіли вечеряти. Лихо по чверті барана за раз до рота кладе, а ковалю шматок у горло не лізе, дарма що весь день нічого не їв. Питає Лихо в коваля:

– Хто ти такий, людино добра?

– Коваль.

– А що вмієш кувати?

– Та все вмію.

– Викуй мені око!

– Добре, – каже коваль, – та чи є в тебе мотузка? Треба тебе зв’язати, бо ти не дасися; я б тобі вкував око.

Лихо принесло дві мотузки: одну грубу, а іншу тоншу. Коваль узяв тоншу мотузку, узяв Лихо та й каже:

– Ану, бабцю, покрутися!

Покрутилося Лихо і порвало мотузку.

Тоді коваль узяв уже грубу мотузку, скрутив бабцю добряче.

– Ану, тепер покрутися!

Покрутилося Лихо і не розірвало мотузок.

Тоді коваль знайшов у хаті залізний шворінь, розжарив його в печі добіла, поставив Лиху на самісіньке око, на здорове, та як ударить по шворню молотом – так око тільки й зашипіло. Повернулося Лихо, розірвало всі мотузки, схопилося як навіжене, сіло на поріг і крикнуло:

– Добре ж, негіднику! Тепер ти не втечеш од мене!

Ще більше злякався коваль, сидить у кутку ні живий ні мертвий; так усю ніч і просидів, дарма що спати хотілося. Уранці стало Лихо випускати баранів на пашу, та все по одному: помацає, чи справді баран, ухопить за спину і викине за двері. Коваль вивернув свого кожуха вовною назовні, одягнув рукави і пішов навкарачки. Лихо помацало: відчуває – баран; схопило коваля за спину і викинуло з хати.

Підхопився коваль, перехрестився і ноги в руки. Прибіг додому, знайомі його питають:

– Чого це ти посивів?

– У Лиха переночував, – каже коваль. – Знаю я тепер, що таке лихо: і їсти хочеться, та не їси, і спати хочеться, та не спиш.

* Шворінь – стрижень, що слугує вертикальною віссю передка у візку.