Ангеліна ледве змолга дочекатися наступного дня, щоб піти в похід на Велику Котячу гору зі своїм улюбленим дядечком Луї.
– Я буду танцювати під зірками всю ніч! – мріяла Ангеліна – балерина, кружляючи по кімнаті в бальному па.
Її молодший кузен Генрі, який також приїхав погостювати до дядечка Луї, приміряв в цей час свою літню панаму.
– А я стану великим мандрівником! – важно заявив він.
– А ти досить сміливий для цього? – запитав його дядечко, підморгнувши одним оком, відриваючись від карти, яку він в цей час вивчав. – Пам’ятай, там може водитися Велика Кішка!
Отже, на наступний ранок вся компанія вирушила в похід. Тітонька спекла їм в дорогу свої знамениті пресмачні сирні пиріжки, які все ще були теплі і так і напрошувалися бути з’їденими якомога швидше.
Але, як тільки вони вийшли на гірську стежку, Ангеліна – балерина задивилася на квіточки і метелика і вже було знову почала танцювати, як раптом помітила, що Генрі з дядечком пішли вже далеко вгору, і пустилася їх наздоганяти.
Вони піднімалися все вище і вище і Ангеліна вже порядком втомилася. А ось Генрі весело стрибав і насолоджувався своїм першим походом.
– Ти надто повільно йдеш, Ангеліна! – дражнив він сестру. – Дивись, як би Велика Кішка тебе не з’їла.
– Але мій наплічник такий важкий! – втомлено відгукувалася вона.
– Уже скоро, діти, – прийшов на виручку дядечко Луї. – Залишилось зовсім трішки.
Нарешті вони забралися на саму вершину і Ангеліна з радістю розтягнулася на траві. Однак, дядечко не дав їй довго відпочивати.
– Вставай, нам потрібно поставити намет до заходу сонця.
– А ми можемо вже розвести наше похідне вогнище? – запитала Ангеліна.
– Для цього потрібно спочатку набрати сухих гілок в лісі. Ось цим ви і займіться, а я поки поставлю намет.
Генрі вже втік до лісу, весело гукаючи Ангеліні:
– Швидше, пішли досліджувати, адже ми ж мандрівники!
– Пам’ятай, що спочатку нам потрібно набрати гілок для багаття. – Нагадала йому Ангеліна.
Однак в лісі вони знайшли стільки багато цікавого! Стільки всього можна було досліджувати! Скоро мишенята опинилися вже далеко в лісі.
Вони грали в хованки і билися на шпагах і геть забули навіщо дядечко Луї відправив їх у ліс.
Коли ж друзі нарешті перестали грати, в лісі вже почало темніти. До того ж піднявся вітер. І дуже дивні тіні почали кружляти довкола. Мишенята не на жарт розхвилювалися.
Генрі кинув свою шпагу-палицю і запхинькав:
– Я хочу їсти…
– М-я-я-у-у-у! – хтось завив зовсім поруч.
– Що це? – пропищав Генрі.
Він зі страхом вхопився за хвіст Ангеліни.
Два величезних вуха показалися з-за дерева.
– Це всього лише тінь, – прошепотіла Ангеліна, відводячи мишенятко в сторону.
Величезний чорний хвіст промайнув за вітром.
– Це Велика Кішка! – закричав Генрі і заплющив очі.
– Ми повинні бути сміливими! – заявила Ангеліна і, міцно стиснувши свою шпагу, швидко побігла вглиб лісу назустріч небезпеці.
– Шу! Шу! Шу-у-у-у-у! – люто кричала вона, розмахуючи шпагою.
Закапали перші краплі дощу і зовсім скоро почалася справжня гроза з блискавкою. Тут величезна гілка впала з дерева і разом з нею зник і величезний котячий хвіст!
Але бідне мишеня все-одно тремтіло від страху. Він забрався Ангеліні на руки і не міг поворухнутися. Ангеліна – балерина намагалася як могла розвеселити і заспокоїти малюка, наспівуючи йому пісеньки і розповідаючи смішні анекдоти.
Нарешті гроза припинилася, а разом з нею втишився і вітер. Стало спокійно і тихо в нічному лісі. І, хоча мишенята промокли до нитки, вони зігрівали один одного своїми обіймами. Відважна Ангеліна сміливо ступала крізь нічну імлу і кликала на допомогу дядечка Луї.
Раптово вона зупинилася. Двоє жовтих очей дивилися на них крізь нічний морок.
– Ангеліна! Генрі! Слава богу ви живі! – почули вони.
Так це ж дядечко Луї! Він пішов шукати пустунів, як тільки запідозрив, що ті довго затримуються і вже мали давно повернутися. Але тут почалася гроза і важко було взагалі що-небудь розібрати. Він уже й сам не на жарт захвилювався за дітей, як раптом вони знайшлися. Ох, і зрадів же він! Взявши на руки маленького Генрі, дядечко передав Ангеліні свої ліхтарики і вони швидко поспішили до свого табору. Ангеліна крокувала попереду, тримаючи в лапках ліхтарі і освітлювала дорогу. Незабаром вони вже були на місці.
Нарешті вони могли розвести довгоочікуване похідне вогнище і влаштувати справжній похідний бенкет. Вони спекли в вугіллі картоплю, підсмажили шматочки сиру на паличках, а потім танцювали біля вогнища. Дядечко Луї грав їм на гармошці. Було так класно! І, звичайно ж, діти обіцяли дядечкові ніколи так більше не робити і розповіли йому всі свої лісові пригоди.
А потім Ангеліна і Генрі, сиділи під зірками, тісно загорнувшись у ковдру і мріяли …
– Я загубив свою панаму, – сумно сказав Генрі. – Але зате ми по-справжньому налякали Велику Кішку! – додав він.
– Що ж! – погодилася Ангеліна – балерина. – І це все тому, що ми самі справжні відважні мандрівники!