Рак-неборак і його вірна жінка (українська народна казка)

***
Переглянуто: 642Відгуки: 0
КазкиУкраїнські народні казки

Рак-неборак і його вірна жінка (українська народна казка) Це було тоді, коли раки уміли свистати. Жили дід та й баба, а в них було три доньки – одна краща від іншої. Якось баба сказала найстаршій:

– Ану, візьми коновку та принеси води...

Дочка взяла коновку, зачерпнула з кринички води і хотіла уже йти, але рак-неборак – хап за коновку й не пускає. Дівчина у крик:

– Пусти мене, раче-небораче!

– Не пущу, мусиш бути моєю жінкою.

– Ніколи у світі я не буду жінкою клишоногого рака.

Рак-неборак потягнув її у воду.

Баба чекала трохи, а потім каже середущій доньці:

– Найстарша десь пропала. Візьми другу коновку і принеси води, бо обід треба варити.

Середуща пішла. Зачерпнула водички, але не встигла витягнути, бо рак-неборак – хап за коновку й не пускає.

– Пусти мене, раче-небораче, бо мама буде сварити. Обід треба варити.

– Як підеш за мене, то пущу...

– Щ, я вийду за красивого хлопця, а не за якогось кривоногого рака.

Рак-неборак – сіп її, й дівчина впала у криницю.

Баба вже розсердилася:

– Агій, які вони ніхто лиці! Відай, там заснули...

А найменша каже:

– Я піду, мамо, й принесу водички.

– Іди, але не сиди там довго...

Пішла до криниці, зачерпнула води. Рак- неборак схопив за коновку і не відпускав. Дівчина закричала:

– Ти що, сказився? Ану пусти, бо мені тут ніколи сидіти!

Рак-неборак відповів:

– Як віддашся за мене – пущу, а як ні – то ні.

– За тебе? А ти будеш мене вірно любити?

– Буду, дівчино!

– Добре. Я вийду за тебе, але скажи, де мої сестри.

– Вони, ади, на толоці рвуть собі косиці. Дівчина глипнула туди – а сестри справді

на толоці збирають квіточки.

– Коли прийти сватати? – спитав рак-неборак.

– У неділю. Злагодимося і будемо чекати. Найменша забрала сестер і пішла додому.

Покликала маму й сказала їй на вухо:

– Рак-неборак прийде мене сватати. Обіцяла стати його жінкою.

– Най приходить,– відповіла мати. Настала неділя. На вулиці зібралися люди,

бо хотіли видіти, як рак-неборак буде танцювати. Ще такого не було! Чекають, чекають, а жениха нема. Почали сміятися:

– У рака-неборака криві ноги. Та ще він задкує – пішов у другий бік.

Але раптом земля задудніла. З’явилися хлопці на конях. Перед ними на білім коні їхав молодик у закосиченій крисані. Він розмахував топірцем, що блиснув діамантами.

Наймолодша дівчина була дуже втішена.

Хлопець зліз із білого коня. Вони увійшли в хату і посідали за столи. Засватали найменшу дочку – почали танцювати, співати і вівкати. А потому молодий каже нареченій:

– Я маю бути раком іще один рік і три місяці. Чи будеш ти мене чекати так довго?

Молода відповідала:

– Так, буду чекати.

Молодий сів на коня – і тільки дим та нитка за ним.

Рак-неборак не забував про жіночку. Він кожного вечора приповзав до хати, скидав із себе шкаралупу і ставав людиною. Жінка не могла ним натішитися. Але одного разу він сказав:

– Я, жінко, трохи засну, а ти дослухайся. Як під вікном рак три рази свисне, то розбуди мене...

– Поспи, чоловічку, я буду добре пантрувати...

Жінка не спала – прислухалась до кожного шерхоту. Раптом почула свист. її почав ламати сон, але не піддавалася. Минуло трохи часу – хтось свиснув два рази. А жінку ще більше хилить до сну. І вона поклала голову на подушку, коло чоловіка. Вони так міцно спали, що й землетрус не розбудив би їх. Хтось під вікном свиснув три рази, але ніхто не чув.

Вже й сонце зійшло, пташки заспівали. Чоловік прокинувся, убрався у шкаралупу і сказав:

– Що ж ти наробила? Тепер шукай мене по світу – може, що знайдеш.

Рак-неборак поповз до кринички і пірнув у воду. Він більше не приходив.

Засумувала молодиця. І одного дня каже своїй матері:

– Злагодьте мені, мамо, торбину з харчами – я піду шукати свого чоловіка.

І її зібрали в дорогу. Жінка попрощалася й пішла світ за очі. Ішла один день, другий... Цілий місяць. Питала всіх, де би то міг бути її чоловік, але ніхто не знав. Якось серед широкого поля здибала старого-престарого діда. Розповіла про свою журу й попросила порадити.

А дід відповів:

– Це може сказати лише Місяць. Він уночі, дивиться на землю і знав, де що дівться.

– Я його спитаю! – втішилася нараз молодиця,

– Та він тобі нічого не скаже. Треба попросити його маму.

– А де її знайти?

– Підеш цією стежкою до Синьої гори. На тій горі в хатка. Там і живе Місяцева мама.

Пішла до Синьої гори, стала під хатку і – тук-тук у шибку.

– Хто там?

– Це я, прийшла до матері Місяця просити допомоги.

Двері відчинилися. Молодиця увійшла і поцілувала господині руку. А сльоза, що впала на руку старої, запекла вогнем. І мати Місяця сказала:

– Ов, у тебе, молодице, якесь велике горе.

Вона все розповіла.

– Добре, жіночко,– мовила мати Місяця.– Над ранок син вернеться додому, і я запитаю про твого чоловіка.

Дала їй поїсти і сховала на ніч–накрила коритом під лавицею.

Коли розвиднялося, Місяць прийшов додому. Переступив поріг і каже:

– Мамо, а чому тут людським духом пахне?

– Тобі здається, сину. Мабуть, нахапався по світу всілякого сопуху.

Поставила перед ним яєчню, яка була зроблена із самих жовтків. Місяць поїв, ліг спати. А мати питає:

– Ти видів, сину, жінку рака-неборака? Вона, бідна, блукає по світу і шукає свого чоловіка. Де тепер він є?

– Не відаю, мамо. Жінку може понести до нього хіба тільки Вітер.

Місяць захропів, а його мати підняла корито і каже до жінки:

– Підеш, молодичко, до матері Вітра. Стара Вітриха – добра жінка і тобі зарадить. Вона живе на другій горі.

Жінка прийшла до матері Вітра. Поклонилася низенько і припала до її руки. Коли цілувала, упала сльоза і обпекла господині руку.

Ов, видно, молодице, що в тебе на серці

якийсь великий біль.

Жінка розповіла про свій туск. Вітриха зітхнула. Накрила молодицю під лавою коритом і стала чекати свого сина Вітра. Його довго не було – десь блукав світами. Як набігався й охляв, привіявся додому. Коли сів за стіл, мати йому каже:

– Бідна жінка рака-неборака залишилася одна. Ходить по світу і шукає свого чоловіка, але ніяк не може знайти. Ти не знаєш, де він може бути?

– Знаю, мамо. Якби молодиця була десь поблизу, то я б її поніс до рака-неборака.

– Вона – гездечки...– І стара Вітриха підняла корито.

Молодиця поклонилася Вітрові. Той довечеряв і сказав:

– Виходь на подвір’я і сідай мені на плечі.

Летіли, летіли і нарешті долетіли до золотого замку.

Рак-неборак повзав у саду, який був обгороджений залізним парканом. Молодиця кинулась до нього і заплакала... Рак-неборак обняв її і теж заплакав від утіхи.

Старий змій, що царював у золотому замку, все те видів із вікна. Він тріснув від люті на тисячу кавалків.

Рак-неборак назавжди зробився чоловіком. Він поселився з жінкою у золотому замку, і там довго жили-поживали, ніякого лиха не знали.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)