Лихий бай і наймит Алдар (узбецька казка)

***

Лихий бай і наймит Алдар (узбецька казка)

За давніх-давніх часів поблизу Чиназа жила собі бідна удова. Була вона вже старенька, а сини її – Ярмат, Шарип і Алдар тільки-но повиростали і ще ніякого ремества не навчилися.

Важко доводилося старенькій. Часом шматка хліба вдома не було, хоч сама вона від світання до смеркання пряла прядиво з бавовни й продавала його в базарні дні ткачам.

Проте настав час, коли й цього вона була нездатна робити – відмовили очі старенькій. Покликала вона старшого сина Ярмата і сказала йому:

– Синку мій, щось недобре коїться з моїми очима, майже сліпа я стала. Тепер твоя черга годувати сім’ю. Доведеться тобі ставати до праці.

Другого дня повела мати свого сина до чиназького багатія Саттарбая і домовилася, що той візьме Ярмата в найми.

– Пане Саттарбаю, ось тобі мій син,– сказала старенька.– Дужий парубок виріс з нього. Навчіть його орати, сіяти, врожай збирати і чого ще забажаєте. Будьте йому батьком, і дядьком, і господарем. М’ясо – ваше, кістки – наші. А платня нехай буде така, яку самі встановите.

Попрощалася удова, вклонилася низенько та й пішла собі додому, спираючись на ціпок.

– Ну, а що ти скажеш, парубче? – мовив Саттарбай.– Насамперед я повинен знати, що ти вмієш і чого не вмієш.

Дав він Ярматові велике решето, що в ньому борошно просіюють, і наказав:

– Іди, наноси води з річки.

Побіг Ярмат до річки, зачерпнув води решетом, а вона, звісно, там не тримається. Черпав-черпав, нічого не набрав, так і назад повернувся.

– Де вода? – загорлав бай.

– Та хіба тим, що ви мені дали, можна води набрати?! – відказав Ярмат.

– То ти ще й сперечатися зі мною надумав? – розлютився Саттарбай, схопив кетмень і так урепіжив ним Ярмата, що геть покалічив хлопця.

Нічого не варте було в ті часи життя бідняка, отже, Саттарбай навіть і не зажурився. Кинув хлопця на гарбу, привіз до матері і сказав:

– Ніякий з твого сина робітник, стара. Хотів я його чогось навчити, та дуже вже ніжний він у тебе. Забирай його собі назад. Сама казала: м’ясо – моє, кістки – твої.

Заплакала безутішна вдова, закричала, застогнала:

– Я до самого шаха піду скаржитись на тебе!

– Стане він тебе, жебрачку, слухати,– зареготав Саттарбай.– Виженуть під три чорти з палацу, ще й ціпка твого на твоїй же спині поламають. Краще сиди собі мовчки, а я за те візьму в найми твого другого сина.

Поплакала, поплакала старенька, та що вдієш, з панами не посперечаєшся. От і погодилась вона віддати баєві в найми середнього сина Шарипа.

Привіз Саттарбай Шарипа до себе додому та й каже:

– Ану, принеси мерщій води з річки! – і дав йому, замість відра, те саме решето.

Але Шарип не кинувся до річки, а сказав баєві:

– Ти що, знущаєшся з мене? Який же дурень воду в решеті носить! – та й шпурнув те решето баєві під ноги.

Розлютився бай Саттарбай.

– Оце так ти збираєшся мені служити?! – схопив, не тямлячи себе від оскаженіння, кетмень і скалічив Шарипа.

Привіз Саттарбай середнього сина удові, ще й нагримав на неї:

– Забирай свого сина-неробу і не галасуй даремно. Краще давай мені свого третього сина.

Плаче старенька удова, слізьми вмивається.

– Ні, Саттарбаю,– каже вдова,– краще сама з голоду помру, а тобі, лиходію, не віддам свого меншенького на загибель.

Аж тут озвався молодший син удови Алдар:

– Відпустіть мене, мамо, до бая Саттарбая. Мусить же хтось із нас, нарешті, догодити господарю, який з ласки бере нас до себе в найми.

– Правильно, хлопче,– зрадів бай.– Ти, я бачу, розумніший від своїх братів.

Сіли вони на гарбу та й поїхали.

Щойно приїхали на Саттарбаєве подвір’я, наказав господар:

– Ану, ворушись, хлопче, біжи по воду та швидше: одна нога тут, одна нога там.

Тицьнув бай Алдарові в руки те саме решето, за яке братів його покалічив, і виштовхав утришия з дому.

Лихий бай і наймит Алдар (узбецька казка)

Алдар не став сперечатися. Забіг по дорозі на ринок, позичив у бляхаря звичайну миску, поклав у неї решето, набрав у нього води та й приніс Саттарбаєві.

– Оце діло, – сказав бай.– З тебе, я бачу, будуть люди.

Став служити Алдар у домі Саттарбая: подвір’я прибирати,

худобу годувати, землю орати, городи поливати та ще й дім уночі стерегти. Не знав Алдар спочинку ані вдень, ані вночі. А бай Саттарбай тільки ходить та підганяє: «Ану ворушись, ледарю, нема чого гав ловити!»

Одного разу зібрався бай Саттарбай з усією своєю родиною в Ташкент гостювати. Залишив удома самого Алдара й суворо наказав йому:

– Слухай уважно, злидню! Головне – стережи дім. Але і щоб усе інше було в порядку: подвір’я – щоб блищало, жеребець – щоб голови з годівниці не піднімав, ворота – щоб наглухо були зачинені, а у вітальні – щоб і порошинки не лишилося!

– Не сумнівайтеся, господарю, усе зроблю, як наказано,– відповів Алдар.

Повернувся бай з гостини додому, а ворота розчинити не може. Стукав-стукав у хвіртку, нарешті, вийшов Алдар, дивиться на господаря.

– Гей ти, злидню,– крикнув бай, – чому ворота не розчиняєш, хіба не бачиш, хто приїхав?

– Чого ж не бачу? Добре бачу,– відповідає Алдар,– але ж ворота тепер і через десять років не розчинити.

– Що ти патякаєш, дурню? Чому їх не можна розчинити?

– Та ви ж самі наказали зачинити їх наглухо, щоб ніхто не міг ані увійти, ані в’їхати. От я їх знадвору цеглою й замурував!

Ну, що ти йому на це скажеш! Довелося змовчати баєві.

Увійшов він на подвір’я через хвіртку – глип! – а все подвір’я лляною олією залляте. Скільки було в бая у коморі тієї олії, усю до останньої краплини витратив Алдар.

– А це що таке? – зойкнув бай.– Який божевільний загубив стільки добра?

– Я тільки виконав ваше доручення, шановний баю. Адже ви наказали, щоб до вашого повернення подвір’я блищало. Ось тепер воно й блищить.

І в цю мить бай побачив, що його кінь лежить долі без голови.

– Що ти накоїв тут, злидню?! – загорлав бай, скаженіючи від розпачу і люті.

– Шановний баю, але ж ви самі наказали, щоб ваш жеребець голови не піднімав з ясел. От тепер він її звідти й не підніме.

Довелося баєві, зціпивши зуби, замовкнути.

Зайшов він, нарешті, до вітальні і мало не збожеволів від несподіванки. Виявляється, Алдар, виконуючи його розпорядження, щоб у вітальні не лишилося й пилинки, виніс геть усе з парадної кімнати, лишивши тільки голу підлогу та стіни.

Застогнав бай Саттарбай, схопився за голову і, не сказавши Алдарові жодного слова, утік на жіночу половину оселі.

Там він сказав своїй дружині:

– Погані наші справи, жінко. Цей наймит справжній божевільний. Боюся, щоб він і нас не повбивав. Збирай скоріше речі, доведеться негайно тікати.

Повитягали вони великі шкіряні торби, поскладали в них усе найдорожче і пішли крадькома запрягати коняку в гарбу.

Алдар тільки цього й чекав. Повикидав з найбільшої торби речі, умостився в неї сам та й причаївся.

Бай з дружиною поклали торби на гарбу і, думаючи, що Алдар спить, потай рушили в дорогу.

Жене Саттарбай коняку та сам себе підхвалює:

– Хитрий Алдар, а я хитріший за нього!

Цілу ніч і цілий день тікали бай з дружиною від Алдара і тільки надвечір другого дня зупинилися на ночівлю на березі річки. *

Стала тут байська дружина охкати та стогнати:

– Хоч би яку служницю взяли з собою! А то і вогнище , розпалюй, і вечерю готуй.

– Не звольте турбуватися, любі господарі,– мовив Алдар, вилізаючи з торби,– зараз усе буде готове!

Бай та його дружина аж роти пороззявляли з подиву.

Після вечері бай та його дружина прикинулися, ніби лягають спати. Опівночі вони почали змовлятися:

Тільки-но цей злидень Алдар засне, ми його скинемо у річку.

Алдар, звісно, все те чув і, щойно бай та його жінка стали куняти, він підвівся, надів на себе байський халат, пов’язав голову байською чалмою і обережно збудив дружину бая:

– Час топити Алдара, – байським голосом прошепотів Алдар.

Спросоння дружина бая нічого не зрозуміла і допомогла скинути в річку свого чоловіка.

Уранці вона прокинулася й бачить, що Алдар походжає біля гарби.

– Гей, злидню, ти що, з того світу повернувся чи що? Адже ми тебе утопили!

А Алдар їй відповів:

– Це не мене, а свого чоловіка ви втопили, власними руками. А я з вашою допомогою поквитався з ним і за себе, і за моїх братів.

Повернувся Алдар та й пішов дорогою.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)