Правда і кривда (узбецька казка)

***

Правда і кривда (узбецька казка

Давно пішли у безвість часи, коли в місті Маргілані жив шановний батько сімейства Кубла-боші. Дружина його померла, лишивши сина й дочку.

Одного разу, коли діти вже повиростали, надумав Кубла-боші вирушити в далеку подорож. Сина він узяв із собою, а дочку залишив у родича – старого Ішана.

Дівчина була така вродлива, що навіть цей старий чоловік, забувши про честь, совість і свій похилий вік, закохався в неї і вирішив будь-що схилити її до одруження з ним.

Якось після обіду дівчина зливала воду, щоб він помив руки.

Старий погладив її по голові і сказав:

– Завтра буде наше весілля.

Засмутилася дівчина, бо потай вона кохала одного ассакінського юнака-батира, і сказала старому:

– Пане Ішане, невже ви забули, що вам дев’яносто років? Як же вам не сором одружуватися з шістнадцятирічною дівчиною?!

– Така моя воля! – відказав старий і знов заходився гладити її по голові.

Підхопилася дівчина, не тямлячи себе від гніву, відштовхнула старого, той упав і до крові розбив собі рота й носа. А дівчина з переляку вибігла з кімнати.

Нічого не сказав підступний стариган дівчині, а в душі надумав помститися й написав її батькові брехливого листа, звинувативши дочку в непослуху й розбещеності. «Тільки з поваги до тебе не вигнав я її зі свого дому» – так кінчався той підступний наклеп.

Чорна тінь лягла на обличчя Кубла-боші, коли він прочитав Ішанового листа. Гукнув батько сина й наказав йому:

Негайно вирушай до Маргілана, знайди там мою дочку, а твою сестру, яка вкрила себе ганьбою, убий її, набери в піалу крові й привези мені, щоб я сам виплеснув її і таким чином змив ганьбу, завдану нашому родові. Тільки це може заспокоїти мою душу, і тоді я з чистим сумлінням повернуся до рідного міста.

Не посмів заперечити батькові син Кубла-боші. Прискакавши в Маргілан, він завів свою сестру далеко в степ І там сказав їй:

– Люба сестричко, не можу я не виконати батькового наказу, бо він мене самого вб’є. Але й тебе я не можу вбити. Отже, йди собі куди знаєш, тільки не вертайся до Маргілана, бо буде лихо і тобі й мені.

А сам він повернувся додому, зарізав козла й відвіз батькові піалу крові. Виплеснув кров Кубла-боші й заспокоїв тим своє серце.

Невдовзі по тому повернувся Кубла-боші до Маргілана й зустрівся з Ішаном. Заходилися вони розпитувати один одного про здоров’я, про родичів, тільки про дочку свою Кубла-боші не згадав. Навіть пам’ять про неї витравив зі свого серця.

А безталанна дівчина цілих сорок днів блукала безлюдним степом після того, як покинув її там брат. І от одного дня вийшла вона до одинокої чинари, з-під коріння якої било джерело. Напившися з того джерела, дівчина вилізла на дерево і сховалася серед гілок.

Саме в той час степом скакала ватага мисливців на чолі з тим самим ассакінським юнаком-батиром, що запав був у душу дочці Кубла-боші. Коні мисливців натомилися, і батир запропонував зупинитися під чинарою на відпочинок. Під'їхавши до дерева, батир звичним поглядом окинув чинару, чи не сидить на ній який дикий птах, і раптом побачив серед листя дівчину незвичайної вроди.

– Хто ти, красуне? – вигукнув батир.

– Я дочка Кубла-боші,– відповіла дівчина,– маргіланського купця.

– Що ж ти робиш тут на чинарі? – здивувався юнак.

Посоромилася дівчина розповісти юнакові усе, що з нею сталося, і сказала тільки, що заблукала в степу.

– Не можна тобі тут залишатися,– мовив юнак.– Я відвезу тебе до своєї матері.

Привіз батир дівчину до матері, що жила в Ассаке. А оскільки він з першого погляду закохався в красуню, то небагато часу й минуло, як вони зіграли весілля і зажили щасливо.

Минуло кілька років. У дочки Кубла-боші народився син, і це зробило ще радіснішим життя молодого подружжя. Та ось одного дня через Ассаке пройшов караван маргіланських купців. Батир з дружиною вийшли на вулицю. Уздрівши маргіланців, дочка Кубла-боші згадала батька, і на очі їй набігли сльози. Здивувався батир і спитав:

– Чого ти плачеш?

Це маргіланці витисли з мене сльози. Згадала я свого батька і не змогла втриматись,– відповіла дружина.

А якщо я відпущу тебе перевідати батька, поїдеш? – спитав чоловік.

– Якщо відпустиш, поїду.

Дуже любив батир свою дружину, тяжко було йому бачити її засмученою. Тому покликав він свого брата і попросив його:

– Запряжи коня в гарбу і відвези мою дружину в Маргілан.

У дорозі батирів брат замислив недобре. Звернувши коня зі шляху, погнав його в гори. Вирішив украсти красуню і змусити стати його дружиною.

Збагнула вірна дружина підступний задум швагра, схопила сина на руки, зіскочила з гарби й побігла. Розлючений брат батира вистрілив у неї з лука, стріла втрапила в дитя, і воно померло на руках матері.

Хльоснув лиходій коня батогом та й поїхав назад в Ассаке.

– Ну, як ти довіз мою дружину з синочком до її батька? – спитав батир брата.

– На жаль, не довіз я її до батька. Поганою виявилася вона тобі дружиною. Ув’язався за нами її коханець, напав на мене, мало життя мені не вкоротив, а вона втекла з ним.

Вискочив батир на коня, кинувся шукати сліди дружини. Довго гасав степом, тугаями, близькими й далекими кишлаками, але ні дружини, ні сина свого не знайшов.

Узяв він тоді з собою брата й поїхав у Маргілан. Там заявився до Кубла-боші, і, привітавшись чемно, спитав:

Чи не приходила до тебе нещодавно твоя дочка?

Потемнів з обличчя Кубла-боші й відмовив батирові:

– Про яку дочку питаєш ти, чоловіче? Немає в мене дочки. Я сам наказав її вбити і виплеснув її кров.

Дуже вразили ці слова батира, нічого не міг він збагнути. Похнюпивши голову, так і сидів поміж гостей, які зібралися па'весілля сина Кубла-боші, що було призначене саме на цей день.

Тож нехай посидить засмучений батир серед веселих гостей, <і ви послухайте тим часом про його дружину.

Ридма-ридаючи поховала вона своє немовля, вбите стрілою лиходія, й пішла, не розбираючи дороги, куди очі світять. Тії несподівано ноги самі привели її до рідної оселі. Зазирнула вона на подвір’я, а там аж киплять весільні веселощі.

У цей час вулицею проходила отара овець.

– Гей, чабане,– гукнула вона до пастуха, – продай мені свій халат і шапку.

Для годиться той поторгувався, але, звісно, з охотою продав своє дрантя, а на додачу ще й стару поясну хустку віддав жінці.

Вдягнулася батирова дружина в чабанський одяг та й пішла на весілля. Побачив її кухар, вирішив, що перед ним пастуша, покликав допомагати йому.

Оце так не впізнана ніким батирова дружина потрапила на весілля рідного брата: підкладала дрова під казани, бігала туди й сюди, місила тісто, носила чайники та піали. А на почесних місцях сиділи Кубла-боші і старий Ішан, син Кубла-боші й батир та його брат. І ніхто з них не впізнав у обдертому чабанові знайому і близьку їм людину: Кубла-боші – дочку, батир – дружину, брат – сестру, батирів брат – братову, старий Ішан – обмовлену ним красуню.

Весілля гуло й вирувало: Кубла-боші був задоволений? Батир - засмучений, син Кубла-боші – веселий, батирів брат – лютий, старий Ішан – п’яний.

Коли всі вже добряче наїлися й напилися, п’яненькому Ішанові забаглося послухати казку і він гукнув пастуха.

– Гаразд,– погодилася батирова дружина,– слухайте уважно. Тільки в мене є одна умова: я хочу, щоб ніхто мене не перебивав і не виходив з кімнати доки я скінчу свою казку.

– Згодні на твою умову, розповідай,– відказав за всіх Кубла-боші.

І батирова дружина почала розповідати:

– Жив колись у місті Маргілані шановний купець Кубла-боші. Дружина його рано померла й лишила чоловікові сина й дочку.

Тут Кубла-боші підхопився і сказав:

– Яка ж це казка, пастуше? Я сам і є Кубла-боші. Але можу присягтися: у мене є син, а дочки немає.

– Шановний Кубла-боші, адже ви самі погодилися не перебивати мене, доки я докінчу свою казку,– зауважила батирова дружина.

Кубла-боші сів на своє місце, а батирова дружина продовжувала:

– Шановний Кубла-боші вирушив у подорож зі своїм сином, а дочку залишив у домі старого Ішана, свого родича. Цей старий дід, скориставшися з того, що ніхто не міг стати на захист дівчини, вирішив силою зробити її своєю дружиною. Коли ж дочка Кубла-боші відкинула його домагання, він обмовив дівчину, написавши батькові листа, в якому звинуватив її в непослуху й розбещеності.

Тепер з місця схопився старий Ішан і загорлав:

– Як ти смієш зводити наклеп на таку шановну і стару людину як я?!

– Шановний пане Ішан, адже і ви погодилися, що не будете мене перебивати, доки я докажу свою казку до кінця,– зауважила батирова дружина.

Коли старий сів на місце, вона провадила далі:

– Діставши звістку про нібито ганебну поведінку своєї дочки, Кубла-боші наказав своєму синові вбити сестру і привезти йому піалу її крові. Але юнак пожалів сестричку і замість неї зарізав козля.

Наче вітром підняло з місця сина Кубла-боші і він скрикнув:

– Ти все знаєш, пастуше! Що сталося з моєю сестрою?

Та батирова дружина вела свою розповідь далі:

– Син Кубла-боші привіз батькові піалу козлячої крові, і той виплеснув її, думаючи, що то кров його безневинної дочки.

Почувши це, Кубла-боші підніс руки до неба і зойкнув:

– Горе мені!

А батирова дружина вела далі:

– Після цього батько жодного разу більше не згадав,

що в нього була дочка і що він наказав убити рідну дитину. Дівчина довго блукала степом і нарешті зустріла відважного батира. Він закохався в неї, привіз до своєї матері, а незабаром по тому і одружився з нею. У них народився син.

Настала черга батира урвати розповідь пастуха:

– Я зітну тобі голову, нікчемний пастуше, якщо ти мені не скажеш, де та жінка?!

– Не гарячкуй, молодцю. Якщо ти зітнеш мені голову, то ніколи вже нічого від мене не дізнаєшся. Так от, слухай далі. Дружина батира, побачивши одного разу караван маргіланських купців, затужила по батькові й у супроводі швагра вирушила в Маргілан перевідати його. Однак батирів брат надумав викрасти її й зробити своєю дружиною. У сутичці він убив дитя, що було на руках матері.

– Брехня! – вигукнув батирів брат і, вихопивши з піхов шаблю, вдарив нею пастуха. Хутряна шапка впала з голови батирової дружини, і коси розсипалися по плечах жінки.

Зойкнули всі. Побачили, що стоїть перед ними не пастух, а красуня, за яку могли б сперечатися місяць із сонцем.

Застогнав, закричав батир і вбив свого підступного брата.

А підлого старця Ішана викачали в гноївці, обсипали попелом і, посадовивши на віслюка задом наперед, провезли по вулицях, Маргілана, а тоді назавжди прогнали в пустелю.

І знову правда перемогла кривду.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)