Лев та мудра кішка (таджицька казка)

Владарював колись над звірами лев. Жорстокий був, щодень кількох зводив із світу. Стали нарікати бідолашні звірі:

– Що ж це за падишах! Замість піклуватися мешканцями свого краю, він трощить-пожирає нас.

І ось зібралися всі звірі докупи та й ухвалили звільнити лева від царювання.

Змушений був лев никати цілими днями без поживи. Так охляв, що почало з пащі тхнути. Якось загледів він верблюда, покликав до себе та й каже:

– Ох, знемігся я. Ану понюхай, чим воно в мене з пащі тхне?

Верблюд нюхнув і аж скривився:

– Ху-ух, смердить, наче сім дохлих ослів.

Розлютився лев на верблюда за такі слова. Заволав, позгукував усю звірину й каже:

– Як був падишахом над вами, то всі ви мене вшановували. Та ось занедужав і питаю верблюда, що воно за напасть у мене, а він одказує, що в мене з пащі смердить сімома дохлими ослами. То якої ж кари треба на цього огудника за таку тяжку образу, скажіть мені?

Звірі мусили визнати, що нема на верблюда іншої кари, окрім смерті. І подалися вони по домівках, а лев та верблюд лишилися удвох. Порішив лев верблюда й живився його м’ясом якийсь там час. А далі знову довелося голодувати. Став лев думати, кого б ще ошукати. Аж ось на очі йому потрапив слон.

Кличе його лев до себе й питає:

– Чогось мене хвороба напала. А понюхай, чим воно тхне з пащі?

Нюхнув слон та и згадав верблюда і, аби не поплатитися, як той, життям, надумав сказати таке:

– Ох і пахне, чистісінько трояндовою олією!

– Ах ти ж брехуне! Та ти мусиш за це поплатитися!

Знову поскликав він усіх звірів та й рече їм:

– Хоч ви мене й позбавили владарювання, та в мене лишалися гордість і честь. А цей слоняка верзе брехливі лестощі, назвав мій голодний дух пахощами! То я й питаю вас, як покарати його за такий злочин?

Слонова брехня була явнісінька, тож звірі ухвалили скарати його на смерть. І лишився лев зі своєю узаконеною жертвою сам на сам, і надовго вистачило йому слонятини.

Аж ось трапила йому на очі кішка. Прикликав лев її до себе й загадує пащу понюхати й сказати, чим пахне.

А кішка й одказує:

– Уже десять років живу на світі, а й досі не доводилося нікому пащі нюхати, навіть не знаю, як це робити. Отож не можу нічого певного сказати й про запах.

Отак голодний лев упіймав облизня. А мудра кішка не тільки собі життя врятувала, а й інших навчила, як уникнути смерті.

Зовсім охляв кровожерний лев. Бачить, до загину йдеться, тож став благати звірів:

– Я переродився після такого тяжкого посту. Тепер зарікаюся живитися звіриною.

Зважте на моє зарікання й знову визнайте мене своїм падишахом.

Звірі порадилися й згодилися мати над собою володаря, але за умови, що лев не позбавлятиме життя своїх підданців, інакше вони самі вчинять над ним розправу.

Отак лев знову став падишахом. А невдовзі з’їв коня. Дізналися про це звірі, мерщій зібрались на раду й стали судити свого падишаха. Заходився лев благати їх, закаювався важити на життя своїх підданців. Та звірі вже не слухали його, а ухвалили розшматувати лева. Як узялися гуртом, то владаря наче й не було.

І запанував у тому краї лад і спокій. І кожен уволив свою добру волю.