Якось сонячного дня (Сергій Козлов)


Якось сонячного дня (Сергій Козлов)

Якось із самого ранку з’явилося сонце. Спершу воно освітило лише верхівки дерев, тоді позолотило кущі й траву, а відтак ранковий туман розтанув, і Їжачок вийшов зі свого будиночка.

– Доброго ранку! – сказала йому Травинка.

– Доброго ранку! – пробурмотів Їжачок. Умився в росі й пішов снідати.

Поснідавши, він знову вийшов на ґаночок, потягнувся, пішов до широкої галявини й сів там під розлогим в’язом.

Сонячні зайці водили танок в траві, на гілках співали птахи, а Їжачок слухав, дивився – і не міг надивитися.

Прийшов Ведмедик, сів поруч із Їжачком, і вони почали дивитися й слухати разом.

– Як красиво вони танцюють! – сказав Ведмедик, трішечки посуваючись праворуч.

– Дуже красиво! – сказав Їжачок. І теж підсунувся, бо сонячні зайці помаленьку завели танок праворуч.

– Я ніколи не бачив таких великих сонячних зайців, – сказав Ведмедик.

– І я, – підтвердив Їжачок.

– Як ти гадаєш, у них є вуха? – запитав Ведмедик, продовжуючи тихенько рухатися навколо стовбура за заячим танцем.

– Ні, – сказав Їжачок, намагаючись не відставати від Ведмедика. – Гадаю, нема.

– А по-моєму, є! – сказав Ведмедик.

– І я так думаю, – погодився Їжачок.

– Але ж ти щойно думав інакше!

– Я люблю думати по-різному, – відповів Їжачок, перебираючи лапами.

– По-різному думати погано, – сказав Ведмедик.

Вони вже один раз обійшли навколо в’яза й тепер пішли на друге коло.

– По-різному думати, – продовжував Ведмедик, – це значить – по-різному говорити…

– Що ти! – заперечив Їжачок. – Говорити можна те саме. – І підсунувся.

– Ні, – сказав Ведмедик. – Якщо по-різному думаєш – по-різному й говориш!

– А ось і ні! – мовив Їжачок. Думати можна по-різному, а говорити одне й те ж.

– Як це так? – здивувався Ведмедик, продовжуючи рухатися й слухати птахів. Він навіть підняв дальнє від Їжачка вухо, щоб чути птахів краще.

– А дуже просто! – сказав Їжачок. – я, наприклад, увесь час думаю про те, як добре сидіти під в’язом і дивитися на сонячних зайців, а кажу зовсім про інше.

– Як про інше?! – обурився Ведмедик. – Ми ж говоримо про те, є в них вуха чи нема!

– Звичайно, немає! – сказав Їжачок.

– Але ж ти щойно казав, що є!

– А тепер кажу, що немає.

– І тобі не соромно?!

– Чому ж мені має бути соромно? – здивувався Їжачок. – Я ж можу мати свою думку.

– Але вона в тебе – різна!..

Якось сонячного дня (Сергій Козлов) – 2

– А чому я не можу мати різну свою думку? – запитав Їжачок і підсунувся.

Доки він говорив, Ведмедик не рухався з місця, і тепер між ними була добряча відстань.

– Ти мене засмучуєш, – сказав Ведмедик і сів поруч із Їжачком. – Краще мовчки дивитися на зайців і слухати птахів.

– Фіть! Фіть! – співали птахи.

– А все-таки краще думати однаково! – зітхнув Ведмедик.

Зайці втомилися танцювати й розляглися на траві.

Тепер Їжачок із Ведмедиком непорушно сиділи під в’язом і дивилися на сонце, що заходило.

– Даремно ти засмучуєшся, – сказав Їжачок. – Звичайно, у сонячних зайців є вуха!..

І хоча Їжачок із Ведмедиком мало не посварилися, це був дуже щасливий сонячний день!


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)