Кажуть, якось їжак блукав берегом річки. Він рився в мулі, шукаючи поживу, і з радістю поїдав черв’ячків. Аж раптом опинився поряд із величезним крокодилом, який спав, гріючись на сонечку.
Їжак злякався – хотів тікати, але крокодил розплющив очі, побачив його й запитав:
– А ти куди поспішаєш, малий?
Їжак затремтів і не наважився сказати, що просто шукав їжу, тож збрехав:
– Та я... просто хотів привітатися... Дізнатися, як у тебе справи, пане крокодиле!
– О, то йди сюди, посидимо, поговоримо.
Слово за слово – і подружилися. Зрештою запросили один одного в гості. І, як заведено, першим мав іти їжак до крокодила, бо той був старший.
У призначений день їжак прийшов.
Крокодил не готував нічого заздалегідь – просто вистрибнув до берега, схопив бичка, що пасся поблизу, та й притягнув його як частування. Їжак не повірив своїм очам: м’яса – хоч купайся! Він наївся досхочу – для нього навіть маленький шматок був як гора.
Після гостини домовились, що наступного разу крокодил прийде в гості до їжака.
Минув час, і настав день візиту.
Їжак готувався, як міг. Але ж він не хижак і не велетень. На обід він знайшов кілька коників і жменьку квітів авуку. Щиро виклав усе на листя і чекає.
Прийшов крокодил, подивився – і в нього від злості аж очі налилися кров’ю:
– Це обід?! Та заради такого я й щелепами не поворухну!
– Але ж це все, що я маю... – мовив їжак. – Від щирого серця, пане.
– Та ти нахаба! – загарчав крокодил. – Я пригостив тебе великим бичком, як найріднішого. А ти мені – коників?! Та як тобі не соромно!
Він роззявив пащу, одним ковтком проковтнув усе частування – і ще насміхався:
– Іди, ганьбо! Хоч їжак і не милується собою, а очі в нього все одно безсоромні! Звір без честі й совісті!
Тут їжак справді розлютився не на жарт:
– Очі мені дав Андріаманітра (Бог), я їх не вибирав. А ти, перш ніж глузувати – подивись на себе! Хіба не чув, що Бог створив крокодила не для краси, а для сили?
І ще, – додав він, – "Цесарка сміється зі змії, а сама – вся в плямах"!
Крокодил аж затрусився від люті. Забув про все – роззявив пащу й хотів проковтнути їжака!
Та їжак – не лякливий. Він розкрив свої голки, скрутився в клубочок – і сам скотився прямо до крокодилового рота!
І як почав його колоти, колоти, колоти...
За мить крокодил подався геть.
А їжак затанцював і заспівав радісно:
– Маленький переміг великого! Маленький переміг великого!
І з того часу, кажуть, на Мадагаскарі з’явилася пісенька, яку знає кожен:
"Я – їжак! Я біжу берегом!
Я не боюся гігантської пащі крокодила!"