Як хом’ячок кашу варив (Ольга Зубер)

Одного ранку прокинувся Хом’ячок та й думає:

– Зварю собі каші. Набридло сухе зерно гризти.

Вибрав він стиглий колосок, обтрусив зернята, склав у глечик, та й каже:

– Ой, щось я притомився. Відпочину трішки.

Сидить в холодку, куняє. А каші таки хочеться. Через силу підвівся, взяв глечика із зернятами. Налив води.

– Ще ж посолити треба. Щоб смачніше було, – порадив сам собі Хом’ячок. – А де ж сіль?

Туди-сюди, нема солі. Поки шукав стомився неабияк. Заснув під гарячим сонцем, спить аж хропе. Прокинувся геть по обіді. Сидить, чухається.

– Піду до Мишки, – каже – попрошу солі

З’їв кілька зернят на дорогу і потихеньку вирушив до Мишачої хатинки.

Прийшов, а Мишка каші наварила, вечеряти зібралася.

– Добридень, – привітався Хом’ячок.

– Та вже вечоріє, – всміхнулась Мишка.

– Оце щось хотів тобі сказати, та поки йшов, забувся, – почухав потилицю Хом’ячок.

– Нічого! Сідай, повечеряй зі мною! – запросила Мишка.

Хом’ячок радо вмостився за стіл, та нумо кашу за обидві щоки наминати!

– Згадав! – раптом скрикнув він. – Я ж поставив кашу варити та не знайшов солі. От, вирішив у тебе попросити.

– Поставив кашу? – перепитала Мишка.

– Та... ніби ж кашу...

– То ти і вогонь розвів?

– Може й розвів...

– А довго ти до мене йшов?

– З обіду...

– Лишенько! – скрикнула Мишка й кинулась до дверей. – Скільки часу пройшло! Це ж може все поле вигоріти! Біжімо швидше!

Хом’ячок так перелякався, що мало не перегнав прудку Мишку. Прибігли. Дивляться, зернята в глечику залиті водою, а вогню й близько немає.

– Забув вогонь розпалити, – насилу вимовив Хом’ячок.

– Добре, що забув! – видихнула Мишка.

А тоді як розібрав їх сміх! Та так, що Хом’ячок аж по землі качався, не міг зупинитися. Та ще ж від того сміху так стомився, що одразу заснув.

А Мишка знайшла сіль, зварила Хом’ячку кашу та й подалася собі додому.