Сидів собі на грядці один качанець капусти і ніяк не хотів рости – хоч ти йому що.
– Агов, Антуанет! – гукнув господар.
– Чого вам?
– Піди-но полий качанець.
– Краще я піду погуляю.
– Цуцику, ану вкуси неслухняну Антуанет за ногу!
– Я краще гризтиму кісточку.
– Гілко, відшмагай-но цуцика!
– Краще я лишуся на дереві.
– Вогню, спали-но цю гілку!
– Вона надто зелена та соковита; я димітиму без вогню.
– Водичко, залий-но вогонь!
– Я краще побіжу струмочком по квітучому лугу.
– Корівко, випий-бо всю воду із струмка!
– Я не хочу пити.
– Різнику, ану заріж корову!
– Таж вона сухоребра.
– Смерте, візьми-но різника!
– А чого ж, залюбки.
– Я зараз заріжу корову! – вигукнув різник.
– Я вип’ю всю воду із струмка,– сказала корова.
– Я вмить заллю вогонь,– сказав струмок.
– Я зараз спалю зелену гілку,– сказав вогонь.
– Я відшмагаю цуцика! – сказала гілка.
– А я вкушу неслухняну Антуанет за ногу! – сказав цуцик.
– Побіжу поллю качанець,– сказала Антуанет.
І почав тоді качанець рости та рости...