Плискачик (Наталя Забіла)


Плискачик (Наталя Забіла)

Якось каже дід бабусі:

– Розпали вогонь в печі

та для нашої Ганнусі

ти плискачика спечи.


Замісила баба тісто

і плискачика спекла,

а тоді, щоб трохи вистиг,

на віконце віднесла.


От лежить пухкий плискачик

на тарілці на вікні,

золотистий та гарячий,

боки випнувши масні.


Десь ґуля Ганнуся, видно,

не куштує плискача.

А йому лежать набридло,

стриб з вікна – й навтікача!


Покотився, покотився

по траві, мов коліща.

Раптом зайчик-побігайчик

зустрічає плискача.


– Ну й плискачик золотистий!

Мабуть, добрий ти на смак?

– Ні, мене не можна їсти,

я уславлений співак.


"Я – плискачик,

я гарячий,

загорілий в мене бік.

І від діда,

і від баби,

і від внучки

я утік.

Вирушаю мандрувати,

погуляю досхочу

і від тебе,

від зайчати,

зараз, зараз утечу!"


Покотився, покотився

по траві, мов коліща.

Раптом вовк іде назустріч,

зупиняє плискача.


– Ой плискачику хороший!

Зараз я тебе ковтну!

– Ні, не їж. Послухай, прошу,

як я пісню затягну:


"Я – плискачик,

я гарячий,

загорілий в мене бік,

я від діда баби, й внучки,

і від зайчика утік.

Вирушаю мандрувати,

погуляю досхочу

і від тебе, вовк зубатий,

зараз, зараз утечу!"


Покотився, покотився

по траві, мов коліща.

Ось іде ведмідь із лісу,

зупиняє плискача.


– Ну й плискачик запашистий!

Я б тебе охоче з'їв!

– Ні, мене не треба їсти,

от послухай краще спів:


"Я – плискачик,

я гарячий,

загорілий в мене бік,

я від діда, баби й внучки,

від зайчати й вовка втік!

Вирушаю мандрувати,

погуляю досхочу

і від тебе, волохатий,

зараз, зараз утечу!"


Покотився, покотився

по траві, мов коліща.

Враз як вистрибне лисиця

з-під куща

до плискача.


– Ну й плискачик!

Що й казати!

Запашний від тебе дух... –

– Я умію ще й співати,

в мене – голос,

в мене – слух! –

І почав співать плискачик:


"Я гарячий,

я добрячий,

загорілий в мене бік.

Я від діда, баби, внучки,

і від вовка, і ведмедя,

і від зайчика утік.

І від тебе утечу я..."


А лисичка каже враз:

– Щось тебе я кепсько чую,

заспівай-но в другий раз!

Ти співаєш дуже дзвінко,

в тебе й справді голос є! –

А сама в цей час торбинку

з-під ялинки дістає.


Та хвалько цього не бачить,

радий з успіху свого.

Тільки вивів:

"Я – плискачик..,"

А лисичка – хап його!


І незчувся, як в торбинці

опинився наш співець!

І лисичка по стежинці

в ліс побігла навпростець.


А в ліску мала Ганнуся

недалечко від тих місць

лісовую грушу трусить

і грушки солодкі їсть.


Загорілись в лиски очі, –

мабуть, груші ті смачні!

– Ой, – говорить, – їсти хочу!

Дай-но, дівчинко, й мені!


Бачить дівчинка: лисиця,

витівниця лісова!

А на спинці у торбинці

щось ворушиться й співа:


"Я – плискачик,

я гарячий,

загорілий в мене бік.

Втік від діда, баби й внучки,

від лисиці я не втік!.."


– Що ж, – Ганнуся каже, – миттю

натрушу тобі грушок.

Стань-но ближче та під віття

підставляй свій лантушок!


Розв'язала лиска торбу,

а плискачик з неї – плиг!

Та як кинеться моторно

прямо дівчинці до ніг.


– Ой рятуй мене, Ганнусю!

Нагулявсь я досхочу.

Я додому повернуся,

більш нізащо не втечу!


Засоромлена лисиця

заховалась під кущем.

А Ганнуся до бабусі

повернулась з плискачем.


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)