Дзвін у восковій вежі (литовська казка)

***

Дзвін у восковій вежі (литовська казка)

Давно колись в одного короля було три сини. Якось він і каже їм:

– Діти мої, я вже старий і хочу за життя одного з вас своїм спадкоємцем призначити. Але ніяк не можу вирішити, кого саме. Ідіть у ліс ягоди збирати. Котрий з вас найкращих ягід назбирає, тому й дістанеться престол після моєї смерті.

Гарного погожого дня вирушили королевичі у ліс по ягоди. Старші брати усе між собою перешіптувалися та радилися, як-то їм батьків престол успадкувати, а найменший тим часом назбирав багато ягід і ліг під крислатим дубом відпочити. Тут брати й наткнулися на нього. Напали на хлопця, викололи йому очі, забрали ягоди й понесли батькові. А вдома й кажуть королю:

– Тату, зробили ми так, як ти велів. Ось тобі ягоди, що ми удвох назбирали.

– А де ж ваш брат? – питає король.

– Не знаємо, де подівся той дурень, – відповідають сини.– Може, заблудився? Ось пошлемо слуг шукати його.

Батько повірив їм і перестав турбуватися за найменшого сина.

А сліпий королевич ніяк не міг дійти додому. Увечері він виліз на дуба, під яким брати йому очі викололи, і вмостився там серед гілля ночувати. А вранці, сумний та невеселий, рушив у дорогу.

Ішов він, ішов та й сів трошки відпочити. Хотілося їсти, тільки не було чого. І напали на королевича якісь мурашки.

Він піймав кількох і питає:

– Хто ви?

– Мурашки,– озвалися тоненькі голосочки

– Я вас поїм, бо дуже хочу їсти – каже королевич.

– Не їж нас, не їж,– просяться мурашки.– Відпусти! Ми тобі колись у пригоді станемо.

Королевич відпустив мурашок.

В іншому місці налетів на нього цілий рій бджіл. Піймав юнак їх цілу жменю та й питає:

– Хто це?

– Це ми, бджоли.

– Я вас поїм, бо дуже хочу їсти.

– Не їж нас, не їж! – просяться бджоли.– Відпусти! Ми тобі в пригоді станемо.

Королевич відпустив і бджіл.

Згодом він підійшов до дерева. А на тому дереві маленькі пташенята пищать.

– А хто на цьому дереві так пищить? – питає він.

– Та це наші діти у гнізді, – озвалися старі ворони.

– Я їх поїм.

– Не їж наших діток, не їж,– просяться ворони.– Колись і ми тобі в пригоді станемо.

Пожалів королевич і воронят, пішов далі. Коли це чує, назустріч йому хтось важко гупає.

– Хто це? – питає королевич.

– Та це я, старий ведмідь,– озвався грубий голос.

– Я тебе, ведмедю, заколю і з’їм, бо дуже голодний, ледве ноги переставляю,– мовить королевич.

– Не коли мене і не їж мене – все одно тобі не справитися зі мною. А краще сідай на мене, і я понесу тебе скрізь, куди захочеш.

Сів королевич на ведмедя й їде. Підійшов ведмідь до струмка й каже:

– Чуєш – струмок дзюркоче? Візьми з нього води й промий собі очі.

Промив королевич очі й став трошки бачити.

Згодом зупинився ведмідь біля другого струмка.

– Це,– каже,– другий струмок. Промий його водою собі очі.

Промив королевич очі – ще краще став бачити.

Пішли далі. Невдовзі зупинився ведмідь і каже:

– Оце третій струмок. Ще раз промий цією водою собі очі. Промив королевич очі – й зовсім добре став бачити. Тоді

ведмідь і каже:

– Тепер ти добре бачиш, більше я тобі не потрібний.

Королевич подякував ведмедеві й пішов додому. Побачивши його, брати спершу злякалися,– а що як він розповість батькові про їхній злочин,– а потім осміліли й стали нашіптувати батькові, що брат дурень і десь ото блукав довго – тільки сорому королівській родині завдає.

Розгнівався король і вигнав найменшого сина гусей пасти.

Якось старші брати почули, що найменший співає пісеньку про мурашню. Послухали, послухали та й пішли до батька наговорювати:

– Отой наш дурень ще й глузує з тебе. Співає, що він розумніший і сильніший за тебе, що може за одну, ніч вирубати п’ятсот беріз у лісі, звезти їх в одну купу, порубати й скласти. Не дозволяй, тату, кепкувати з себе.

Розсердився король, покликав сина та як закричить:

– Ти ще з мене глузуєш? Як так, то цієї ж ночі зрубай п’ятсот беріз, звези їх докупи, поріж, порубай і склади. Як не зробиш цього – прощайся з головою.

Пішов гусячий пастух у клуню, упав на солому, гірко зажурився. І тут де не взялася мурашка й питає його:

– Чого зажурився, юначе?

– Горе мені, мурашко,– відповів королевич і розповів їй про все.

– Не бійся,– мовила мурашка, – іди собі й спи спокійно. Завтра побачиш, усе, що велів король, буде зроблено. Ти колись пожалів нас, і ми допоможемо тобі цієї важкої ночі.

Пастух махнув рукою і пішов спати: все одно, мовляв, завтра йому кінець.

Наскликала мурашка силу-силенну мурашок, і всі вони гуртом узялися працювати: одні дерева валять, другі стягають докупи, треті ріжуть і рубають, четверті складають, а п’яті просіку прокладають. Поки сонце зійшло, усе було зроблено.

Розгнівалися дуже брати, що не пощастило їм занапастити брата, й послали його індиків пасти.

Знову почули вони, як брат співав, пішли до батька й стали набріхувати:

– Наш індичий пастух знову глузує з тебе. Співає, що він розумніший і дужчий за короля. І що може за одну ніч воскову вежу звести перед нашими хоромами. Не дозволяй, тату, щоб отой індичий пастух та глузував з тебе.

Покликав король найменшого сина та як гримне на нього:

– Ти знову з мене глузуєш?! Як так, то мусиш цієї ночі збудувати воскову вежу перед моїми хоромами. А не збудуєш – прощайся з головою.

Пішов індичий пастух у клуню, упав на солому, гірко тужить, а тут звідки не взялася бджола та й питає його:

– Чого зажурився, юначе?

– Ой, погано мені, бджілонько, – відповів королевич і розповів їй про своє горе.

– Не турбуйся,– каже бджола.– Іди собі й спи спокійно. Завтра встанеш і побачиш готову вежу. Ти пожалів нас, і ми допоможемо тобі в скруті.

Наскликала бджілка силу-силенну бджіл, і робота закипіла: ті носять віск, ті будують вежу. До схід сонця вежа була готова. Та гарна ж – такої ще ніхто ніколи й не бачив.

Не сподобалося старшим братам, що й цього разу їм не пощастило, і послали вони найменшого курей пасти.

Курячий пастух уже й співати перестав, щоб знову брати до нього не прискіпалися.

Та все одно пішли старші брати до батька набріхувати:

– Тату, курячий пастух знову з тебе глузує. Співає, що він розумніший і дужчий за тебе. Він, мовляв, може зробити такого дзвона, що коли той дзвонитиме, то вся наша країна почує. І цей дзвін він винесе й повісить у восковій вежі. Не дозволяй курячому пастухові з тебе знущатися!

Король покликав найменшого сина та як гримне на нього:

– Ти й досі наді мною знущаєшся?! Як так, то в цю ж ніч зроби дзвін, винеси його на воскову вежу, і хай він дзвонить так, щоб усі в нашій країні чули! А не зробиш – прощайся з головою!

Пішов королевич у клуню, упав на солому, геть нещасний. І тут раптом прилетіла ворона та й питає:

– Кар-кар, чого зажурився, юначе?

– Ой, лихо маю, ворононько,– відповів курячий пастух і розказав їй про свою біду.

– Не бійся,– відповіла ворона,– Іди собі й спи спокійно. Завтра побачиш дзвона на вежі. І коли в нього дзвонитимуть, то почують усі, хто в нашій країні живе. Ти пожалів мене, я допоможу тобі цієї важкої ночі.

Наскликала ворона силу силенну вороння, й усі вони полетіли до такого міста, де на майдані лежав дзвін. Зчепилися ворони між собою крильми, підняли того дзвона і перенесли на воскову вежу. Вранці пішов король із синами і всією челяддю до вежі й наказав курячому пастухові задзвонити. Взяв королевич вірьовку й легенько вдарив у дзвін – той задзвонив гучним жалібним голосом, ніби розповідав усій країні про несправедливість і горе. Обидва брати почули в тому голосі про свій злочин – як вони рідному братові очі викололи, а король – як він тяжко скривдив свого найменшого сина... Затремтіли їхні серця і розірвалися від страху. А молодий король старався так жити і правити, щоб не боятися голосу того дзвона.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)