Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Мисливець Каджигей (алтайська казка)

Казки про:
1136

Мисливець Каджигей (алтайська казка)Жив на Алтаї мисливець Каджигей-мерген, Каджигей-влучний. Він їздив верхи на буланому коні. Мщний лук висів на плечі Каджигея, при поясі висів колчан з бистрими стрілами.

Ні звір на бігу, ні птах на льоту від улучних стріл Каджигея-мисливця утекти не могли. Рука його не тремтіла, око було несхибне.

В юності полював він, щоб добути м’яса для їжі, шкур для одягу. Але щодалі, то ненаситніше вражав дичину Каджигей-мерген. Не припиняв ловів ні навесні, ні влітку, не знаючи жалю, бив птицю на гнізді, бив і звіра, який годував звіряток.

Люди докоряли йому:

– Якщо дичину зведеш, як житимемо?

– Коли не стане звіра тут, на землі,– казав Каджигей-мерген,– у верхній світ піду, на сьомому небі полюватиму.

От одного разу навесні зібрався Каджигей на свої люті лови. Сів на буланого коня, покликав вірних собак – трилітку, дволітку й цуценя. Недовго й бігли, як почули собаки звіра, потрюхикали, опустивши морди, по сліду й підняли маралуху з двома телятами. Помчали марали горбами, долинами, перестрибували через струмки, перепливали річки.

Але собаки, не відстаючи, біжать, сам мисливець верхи на буланому коні теж без перепочинку скаче.

Багато разів Каджигей-мерген знімав з плеча пружний лук, напинав тугу тятиву, та стрілу спустити було незручно, влучно прицілитися неможливо. Марали то ховалися в гущавині лісу, то укривалися у високій траві й бігли, бігли, втоми не знаючи.

Собаки гналися за маралами і вдень і вночі, без передиху. Буланий кінь скакав, не відпочиваючи.

На сьомий місяць погоні примчали марали до самого краю землі і з краю землі переступили на край неба. І далі побігли небом, поміж зорями.

Собаки за ними, туди ж, на небо!

Кінь закульгав, Каджигей-мерген спішився, кинув коня і пішки подався за трьома маралами.

– Тепер у чистім небі я вас не згублю.

На бігу Каджигей-мерген знову прицілився, спустив стрілу, та, видно, трохи поспішив і вперше в житті промахнувся.

Біла чиста стріла полетіла на захід, а марали повернули на схід. Каджигей-мерген з досади шапку скинув, знову прицілився. Друга стріла всіх трьох маралів пронизала і, червона, скривавлена, полетіла вперед.

Та підранені марали, не збавляючи бігу, і далі рівно біжать. За ними спішать три собаки. Цуценя вже хапає маралуху за задню ногу.

Однак марали біжать далі, втікають од собак. Каджигей-мерген поспішає, поспішає! Проте не може він наздогнати маралуху з двома телятами. І вічно триває та погоня по небу одним нерозлучним сузір’ям Трьох Маралів. Так було покарано Каджигея – жорстокого мисливця.