Жили собі два хлопці: один був бідний, а другий багатий. Якось зустрілися вони на дорозі. Побалакали, а далі бідний і каже:
– Давай підемо шукати свої долі – побачимо, чия ліпша.
Багатий погодився. Ідуть, ідуть, аж бачать – на дорозі стоїть старенька жінка, в хустці, вся біла.
– Це моя доля, – каже багатий.
А бідний питає:
– А де ж моя?
– А твоя далеко ще. Іди лісом, через гори, аж знайдеш.
Пішов бідний сам. Довго йшов, багато страждав. Нарешті натрапив на хатинку. Увійшов – а там бабуся сидить.
– Чого тобі, сину?
– Я шукаю свою долю.
– Ой, тяжка твоя доля, – каже бабуся. – Але я допоможу. Іди ось цим шляхом, побачиш камінь – під ним ключ, а далі знайдеш замок. Відчини – і дізнаєшся більше.
Пішов хлопець. Знайшов камінь, відкопав ключ, дійшов до старого замку. Відчинив – а там чудеса: сад золотий, вода джерельна, птахи співають.
І вийшла до нього дівчина – гарна-прегарна.
– Ти той, на кого я чекала, – каже. – Я – твоя доля.
І стала вона йому дружиною, і зажили вони щасливо. І все, чого не торкнеться – перетворюється на добро.
А багатий тим часом жив собі, як і жив. Його доля виявилася скупою, усе в нього віднімала. Прийшов до бідного просити допомоги.
– А пам’ятаєш, як сміявся з мене? – питає бідний.
Але пожаліла його дружина – дала йому грошей на нове життя.
І пішов багатий знову у світ – тепер уже з новим серцем.