Маленька дівчинка приїхала з мамою до великого міста. Пішли вони на базар. Мама тримала доньку за руку.
Дівчинка побачила стільки цікавого, що від радощів заплакала.
– Мамо! Де моя мама?
Люди обступили дівчинку, питають:
– Як тебе звати, дівчинко?
– Олею.
– А як маму кличуть? Скажи, ми її зараз же знайдемо.
– Маму кличуть... мамою... мамусею...
Люди всміхались, заспокоювали дівчинку і знову питали:
– Скажи, які у твоєї мами очі – карі, голубі?..
– Очі у неї... найдобріші...
– А коси? Яке волосся у мами – чорне, русяве?
– Волосся... найкрасивіше...
Знову всміхнулися люди. Питають:
– Скажи, які в неї руки.» Може, якась родимка у неї на руці, згадай.
– Руки у неї... найласкавіші...
Пішли люди й оголосили по радіо:
«Загубилась дівчинка. У її мами найдобріші очі, найкрасивіше волосся, найласкавіші в світі руки».
І мама зразу ж знайшлась.