Був собі чоловік, і мав він сина на ім’я Салимін. І захотілося Салимінові піти у світ, щастя шукати.
– Пусти мене, тату, – каже, – може, в людей поживу – розуму наберуся.
Батько пустив. Іде Салимін, іде – аж бачить: стоїть млин, а в ньому чорт меле.
– Добридень, чортяко! – каже Салимін.
– Будь здоров, Салиміне! – озвався чорт. – Іди до мене в найми, будеш мішки носити.
– А що за плата?
– Служитимеш мені рік, а як не втечеш – я тебе з’їм. Якщо ж утечеш – подарую тобі млин і мішок золота.
Подумав Салимін та й каже:
– Що ж, спробую.
І почав служити. Минав рік. За день до кінця служби чорт заговорив:
– Завтра я тебе з’їм!
А Салимін не злякався. Уночі сховався за колесо, а коли чорт заснув – вибіг, ухопив мішок золота й подався світ за очі.
Йшов-йшов, аж дійшов до села. Там люди кажуть:
– Допоможи нам, Салиміне! У нас дракон поселився в озері, щороку вимагає по дівчині. Зараз черга царевої дочки.
Салимін і каже:
– Дайте мені меч і коня. Я спробую.
Пішов до озера. Аж тут – летить дракон, сім голів, полум’ям дихає. Салимін кинувся на нього, мечем одну голову – бух! Другу – бух! І так усі сім відрубав.
Цар не вірив, що Салимін переміг. Але дочка царя розказала правду. Цар нагородив героя і хотів віддати за нього дочку.
– Не можу, – каже Салимін, – мушу ще до батька вернутись.
Прийшов додому. Батько не впізнає: перед ним уже не простак, а мудрий і багатий чоловік.
– Це ж я, Салимін! – каже син.
І зостався вдома, а млин подарував бідним, щоб у них завжди був хліб.