Казка про лисичку-невдаху (Кропивко Тетяна)


Казка про лисичку-невдаху (Кропивко Тетяна) Жила в одному лісі стара лисиця. Кажуть, що всі руді хитрі й підступні, а ця була така довірлива та дурненька, що її зовсім ніхто не боявся. До того ж лисичці завжди не щастило.

Якось блукала голодна лісом і зустріла зайця.
– Я тебе з’їм, – каже руда.
– Ні, не зможеш! – упевнено заперечив заєць.
– Чому це?
– Бо не наздоженеш! – хмикнув куцохвостий і шмигнув у кущі.
Лиска за ним. Та куди там! Ледве очі колючками не повиколювала.
Пішла бідолашна далі. Бачить – пташка сидить біля дерева.
– Куріпко-куріпко, а я тебе зараз з’їм!
– Мене?! – засміялася перната.
– Чого ти регочеш? – здивувалася лисиця.
– Бо не з’їси.
– Це ще чому? – ніяк не второпає руда.
– Бо літати не вмієш! – промовила куріпка, махнула крильми та сіла на гілку.
Облизнулася стара, та нічого не вдієш. А їсти ж так хочеться! Коли бачить: каченята на лужечку біля річки пасуться. «Оце пощастило!» – подумала лиска та швидше до них.
– Ага, спіймалися! Зараз я вас усіх з’їм!
Каченятка злякалися, до матері скоріш побігли, кахкають.
– Невже з’їси? – питає перната.
– Авжеж!
А мудра качка зітхнула й каже:
– І що то за лисиця, що таких замурзаних каченят їстиме? От колись були лисиці! Поженуть спочатку качок на річку, викупають, а тоді вже їдять.
«А хіба ж я дурніша?» – подумала руда. Взяла різку й погнала каченят до річки. А малим того і треба! Пострибали у воду та якнайшвидше попливли до протилежного берега. Лисичка ж тільки їхні хвости й бачила.
Ось така невдаха була. Все думала, що хитріших за неї немає. Та знайшлися!


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)