Загадала бабуня, щоб Дениско перебрав дві склянки гречаних круп на кашу, там же і насінинки бур'яну трапляються, і «колінця» від стебел, і навіть манюні грудочки землі. А від усього того хіба може бути каша смачна!
Сів Дениско за стіл, чисті крупинки відгортає по ліву руку, а весь непотріб – по праву. Тільки робота ця загайна і вимагає великого терпецю та уваги, а на Дениска швидко ліньки напали. От він і перебрав крупи абияк.
Бабуня ж була певна, що Дениско попрацював на совість, і висипала крупи в окріп.
Зварилася каша. Сіли всі вечеряти. Коли це Дениско як не підскочить:
– Ой! Що ви мені підсунули! – і виплюнув на край тарілки крем'яшка.
Всі повернули до нього голови, а бабуня відклала набік ложку і з докором сказала:
– Це дякуй тому хлопчачкові, що крупи перебирав. Все йому, бач, ліньки.
– Е, лінивому й нитку перервати важко, – підтакнув тато.
– Щира правда, – не втримавшись, докинув і своє слово дідусь. – Лінивий сидячи спить, лежачи робить.
– Ледачому завше ніколи, – посміхнулася мама. – Вранці росяно, в обід душно, а ввечері комарі кусають.
– Знаю, знаю, – винувато закліпав Дениско. – Хочеш бути щасливим не будь лінивим...