Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Як собака з вовком потоваришував (литовська казка)

Казки про:
2551

Як собака з вовком потоваришував (литовська казка)Жив собі один господар. І мав він дуже старого собаку. Поки пес був молодий, усі його любили, гладили, годували, а як постарів – вигнали геть.

Побіг собака до лісу й зустрів там вовка. Вовк і питає:

– Куди це ти біжиш?

– Служив господареві, доки в силі був, а як постарів, перестали їсти давати і в ліс до вовків вигнали.

Вовк і каже:

– Не буду я тебе рвати. У тебе самі кістки та шкура – що ж із тебе за наїдок? Краще я тобі допоможу. Коли люди підуть жито косити – господиня понесе косарям їсти. Покладе дитя на землю, а сама снопи в копи складатиме. Я ляжу під копою. Як тільки вона далі одійде, я схоплю її дитя й тікатиму, а ти мене доганяй, за хвоста тягай – я й покину дитину. Люди подумають, що ти дитину врятував, і шануватимуть тебе до самісінької смерті. Але як станеш добре жити, не забудь мене, за добро добром віддяч.

Прибіг собака додому, а господиня схопила віника та й ну виганяти його з-під лави:

– Знову повернувся, ледацюго, даром хліб їсти?

На другий день понесла господиня косарям обід і маленьку дитину з собою взяла. На полі поклала дитину в холодок, а сама заходилася копи складати. Як тільки вона одійшла далеченько – вовк із-під копи хап дитину й навтьоки.

Господиня як закричить:

– Собачко, доганяй, доганяй вовка, одніми дитину!

Собака як метнеться за вовком! Догнав, ну його за хвіст

смикати – вовк і покинув дитину. Прибігла господиня, схопила дитину, не знає, що й робити на радощах, та собаці дякує:

– Ну й добрий ти, собачко! Доки житиму, їстимеш те саме, що й ми.

І справді, настали для старого пса добрі часи: ніхто йому злого слова не скаже, усі його люблять і ласого шматка не шкодують.

Зібрався господар хрестини влаштувати. Собака пригадав свою обіцянку вовкові, побіг у ліс і покликав вовка в гості. Залізли вони в комору і наминають собі, що тільки там знайшли: то хліба, то м’яса, то пироги. Вовк навіть пива з глечика хильнув. Почали жінки в хаті співати. Не витримав і вовк:

– Тепер і я заспіваю.

– Ой, не співай, вовче, бо лихо буде,– вгамовує його собака.

Та де вже вовкові витримати! Як тільки гості затягли гучнішої пісні, почав і він підтягувати. Почули люди вовче виття, схопили хто що міг – той палицю, той кочергу, той ополоника,– і ну вовка лушпенити. Ледве живий із комори вирвався. Отак і кінчилося товаришування собаки з вовком.