Одного разу святий Бешт – праведник і мудрець – замислився над чимось глибоко й серйозно.
Три дні він ходив у мовчанні, мов у молитві, заглиблений у думки, а на четвертий – опинився посеред розпеченої пустелі.
Бешт здивувався:
"Не буває випадкових шляхів. Якщо Бог привів мене сюди, значить, є тут душа, якій потрібна поміч".
І справді – неподалік він побачив дивну істоту: велику, потворну жабу, що поволі, важкими стрибками, наближалася до нього. Очі її були людські – повні туги й втоми.
– Хто ти така? – лагідно спитав Бешт.
І раптом жаба озвалася людським голосом:
– Я – людина. Сто років тому мене за велінням згори перетворили на жабу й вигнали сюди, у пустелю, де немає жодної живої душі, і ніхто не може відмолити мої гріхи.
– Розкажи мені, – промовив Бешт, – у чому ж твій гріх такий тяжкий?
Жаба важко зітхнула.
– Усе почалося з малого, – сказала вона. – Я не вмивав рук перед їжею.
І коли Сатана постав зі мною перед небесним судом, він сказав: "Ось грішник!"
Але суд відповів: "За один проступок не карають. Якщо ти спокусиш його на новий гріх – тоді й старий йому зарахується."
Так і сталося. Сатана підштовхнув мене вдруге, потім утретє, а далі пішло, як сказано: "Гріх веде за собою гріх."
І я впав глибше, ніж уявляв собі. Небесний суд відвернувся від мене – адже я вже не прагнув виправлення.
Тоді Сатана зробив мене п’яницею. Я пив день і ніч, і в п’яному мареві забув, що маю душу, забув, що є добро, що є каяття. Так і помер – не встигши попросити прощення.
І тоді, щоб я не забув свого першого гріха, Господь поклав мою душу у тіло жаби – огидної істоти, яку всі цураються.
Мене вигнали сюди, де нема ні людей, ні молитви, аби ніхто не міг помолитися за мене.
Бешт стояв мовчки. Він зрозумів, чому Бог привів його саме сюди.
Став він на коліна й почав гаряче молитися – за душу грішника, що стільки літ тужила в самотній подобі жаби.
Коли він закінчив молитву, жаба тихо впала біля його ніг – і вже не дихала. Її тіло залишилося на піску, а над пустелею піднявся легкий вітер – і з ним злетіла в небо світла, спокійна душа, звільнена від своєї кари.
Так і кажуть відтоді праведники:
"Немає гріха, що сильніший за молитву, і немає пустелі, де б не почули каяття людської душі."