Колись не було ще залізниць, й люди їздили на підводах. Однак одного разу єврей їхав до цадика. Було це у п’ятницю, він поспішав – та, як часто буває, збився з дороги й заблукав. Їде собі, їде – і раптом бачить світло. Під’їхав ближче: огорожа, ворота – і він заїхав просто в двір. Усередині стояли двоє чоловіків.
Питає їх: чи можна тут переночувати на суботу?
Відповідають йому: можна, але якщо вже заїхав – назад не виїдеш.
Єврей зрозумів невесело: потрапив до розбійників. Почав просити пощади, благати відпустити – та ті відповідають одне й те саме: від нас нікому виходу нема. Просить він, пропонує гроші – а ті кажуть: ми грошей не беремо, ми беремо душу. Став він ще дужче благати, аж раптом один із розбійників каже:
– Знаєш що? Порадимося з матір’ю. Як вона скаже – так і зробимо.
Зайшли вони в хату. Усе по-суботньому: на столі біла скатертина, горять дві свічки. Підходять до кімнати матері – двері зачинені, але через замкову щілину видно: жінка стоїть і читає Шма Ісраель. Помолилась, відчинила двері й вийшла до синів. Тоді син розказав: мовляв, от гість просить, щоб його відпустили.
– Про це й мови бути не може, – відповіла мати. – Сто й одне – все одно. У мого сина легка рука і дуже гострий ніж – ви й не помітите (промовила так, ніби це була проста щоденна справа).
Єврей схлипував: залишив удома жінку й дітей, господарство... Розбійниця ж тільки й казала:
– Та не кажіть дурниць. Діти проживуть без вас, господарство ведеться й без вас. Сто й одне – все одно.
Розгледівши, що прохання не діють, єврей просив хоч відкласти його смерть до завтра. Але мати відповіла:
– Ні, не вдасться. У суботу ми не вбиваємо.
– Тоді нехай буде в неділю чи в суботу ввечері, – просив він.
Мати подумала й нарешті вирішила:
– Добре, нехай буде субота ввечері.
Так він провів ту ніч у розбійницькій хаті. Ранком вийшов у двір і побачив за хатою купу кісток людських: голови, руки, ноги – все порубане. Ледь не зомлів від жаху. Йшов далі – і знайшов вузьку стежку. Подумав: або вб’ють сьогодні ввечері, або вб’ють завтра; краще спробувати втекти. Пустився бігти стежкою – і вибрався на поле, де косили жито.
Підійшов до людей і питає: як йому дістатися місця, куди він прямував? Старі люди докладно пояснили: іди до річки, а там переходь убрід. Єврей так і зробив, підходить до річки – і раптом чується крик іззаду: "Не пливи! Не пливи!" Він озирається – біжить до нього якийсь чоловічок. Єврей перелякався: чи не один із тих розбійників? Та це був простий мужик. Підійшов він, сказав:
– Тут не пливи – тут можна втонути. Іди отам, перейдеш убрід.
Єврей прислухався й перейшов річку убрід. Так дістався до містечка і врятувався.
Ось і вся історія. І ще довго розповідали переказ: як врятувався той, хто потрапив до домівки "благочестивої" розбійниці, бо іноді й праведність звучить інакше, ніж годиться, а люди – неоднакові на світлі.